Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка

Поет - не жрець, що курить фiмiам

Чи творить в тишинi нiчнiй молитву,

Поет - борець, що кличе вiйсько в битву

I першим йде в запеклу битву сам.

/ А. Малишко /

На шляхах бойових звитяг i на мирному полi творчої працi поряд з людиною, поряд з народом - його пiсня-душа, частина його творчої пiсенної душi.

У нiй все, чим живе людина, чим живе народ. Її творцi i виконавцi завжди посiдали почесне мiсце серед оборонцiв Вiтчизни. Боян спiвав славу землi руськiй, пiдтримували дух воїнiв запорожськi кобзарi, зiгрiвав душу своїми пiснями-думами знаменитий Остап Вересай.

Образу народного спiвця багато уваги придiляє Т. Г. Шевченко.

З фолькльору i лiтератур рiзних народiв ми знаємо про акинiв, трубадурiв, шансоньє... Поет-спiвець Шевченко - це людина трагiчної долi, старий козак:

Перебендя старий, слiпий -

Хто його не знає?

Вiн усюди вештається

Та на кобзi грає.

А хто грає, того знають

I дякують люди:

Вiн їм тугу розганяє,

Хоч сам свiтом нудить…

("Перебендя")

Як рiдного зустрiчають кобзаря у кожному селi:

- Кобзар iде! Кобзар iде! -

Та всi, якомога,

Хлопцiв кинули, побiгли

Зустрiчать слiпого!

("Мар'яна-черниця")