Учiтесь, читайте, I чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка)

А друга вбив. Тепер на небi!

Ож бачите, якi у нас

Сидять на небi!

Ви ще темнi...

Викриває Т. Г. Шевченко i панське навчання "по закордонах". Витрачаючи "дiдами крадене добро", лiберальнi пани навчалися в чужих країнах, а додому привозили "великих слов велику силу та й бiльш нiчого". Не мали анi власної думки, нi власної нацiональної гiдностi.

- Добре брате!

Що ж ти такеє?

- Нехай скаже нiмець.

Ми не знаєм.

("I мертвим, i живим...")

Тому i дорiкає поет панам за таку "вченiсть":

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрiсть би була своя...

("I мертвим, i живим...")

Навчаючись, кожен повинен зрозумiти, що "в своїй хатi своя й правда, i сила i воля".

Нiби сьогоднi сказано! Чи не про нас це:

I всi мови

слов'янського люду

Всi знаєте. А своєї

дастьбi...

Колись будем

I по-своєму глаголить,

Як нiмець покаже...

("I мертвим, i живим...")

I ще одне дуже важливе питання порушував Шевченко: якими знаннями користуватись - здобутими власним народом чи чужими. Глибокий патрiотизм, але не нацiоналiстичну обмеженiсть проповiдує наш великий нацiональний поет. вiн виправдовує гайдамакiв у їх ненавистi до полякiв-гнобителей, але схиляється перед творчiстю Мiцкевiча; ненавидить росiйський царизм, але безмежно любить поезiю Пушкiна, як братовi подає руку Чернишевському. Тож символiчно звучить той факт, що 1859 року у Лейпцигу вийшла книга з назвою "Сочинения Пушкина и Шевченка".