Учiтесь, читайте, I чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка)

Крiпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань.

Рiзних вчителiв посилала йому доля на життєвих шляхах (вiд школи п'янички-дяка до Академiї Мистецтв).

Ще в дитинствi, ледве опанувавши грамоту, вiн захоплюється творами Сковороди:

...куплю паперу аркуш, i зроблю

маленьку книжечку; хрестами

та вiзерунками з квiтками

кругом листочки обведу

i списую Сковороду.

А потiм були друзi-вчителi: Сошенко, Брюллов, Венецiанов, жуковський; були книги; були вiршi Пушкiна i трактати Чернишевського.

I завжди в душi лишалися пiснi рiдного народу i твори першовiд -кривача нової української лiтератури Котляревського.

З сумною вдячнiстю Шевченко звертається до долi:

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти сказала

I я послухавсь, i учивсь,

I вивчився, а ти збрехала...

Поет переконаний, що наука, знання - то добро, але гаряче виступає проти примусової освiти, примусового мiсiонерства на Кавказi.

З глибоким сарказмом звучать його слова:

Просвiтлились! та ще й хочем

Других просвiтити...

I на матерiалi книг треба вчитися розумно. Сам Кобзар, наприклад, добре знав Бiблiю, знаходив там багато мудрого, часто брав вислови звiдти, скажiмо, для назв власних творiв ("Iсаiя. Глава 35", "Осiї. Глава 14" тощо). Але був проти подання бiблiйних тем церковниками, що мали за мету вiдволiкти народ вiд боротьби:

У нас святую Бiблiю читає

Святий ченець i научає,

Що цар якийсь-то свинi пас

Та дружню жiнку взяв до себе,