Твiр з народознавства. Українськi народнi пiснi
Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi. Обрядовi пiснi, думи, iсторичнi пiснi, балади, лiричнi пiснi, частушки - такi основнi її види.
Народнi пiснi володiють чудовою здатнiстю полонити людськi серця, пiдносити настрiй, окрилювати бажання, надихати у працi, овiювати, тамувати душевнi болi, множити сили у боротьбi. До пiснi звертаються за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй. У нiй повсякчас можна почути рiдний серцю голос Батькiвщини, вловити вiдлуння своїх найiнтимнiших почуттiв та затаєних думок, золотий промiнь надiї, слово мудрої поради i тихої ласки. Тим-то трударi гаряче люблять свою пiсеннiсть, пишаються нею перед свiтом:
Гей плину я до Днiпра i так си думаю:
Нема кращих спiваночок, як у нашiм краю.
Пройнята любов'ю до рiдної землi, пiсня опоетизувала не тiльки людину, а й природу краю: "Лугом iду, коня веду...", "Цвiте терен, цвiте терен, цвiте й опадає", "Мiсяцю-королю, свiти нам дорогу", "Вiтер вiє, сонце грiє", "Пливе човен води повен", "В кiнцi греблi шумлять верби".
Найдавнiшими за походженням є обрядовi пiснi. Вони виникли у зв'язку з трудовою дiяльнiстю людей.
Романтично пiднесенi колядки i щедрiвки поетичними словами славили звичайну трудову людину, вiдволiкали її думки вiд тяжких обставин життя i вели уявою в iдеальну країну вимрiяного та бажаного. Постать господинi у колядках овiяна високою поезiєю, теплотою i любов'ю.
По дрова пiшла - золота внесла,
По воду пiшла - мед-вино внесла!
Парубок у колядках i щедрiвках - невтомний трудар i богатир-воїн, щасливий мисливець, все в нього надзвичайне, особливо кiнь i зброя:
Нема в короля такого коня:
А в мого коня золота грива,
Золота грива, срiбнi копита,
Срiбнi копита, жемчужний хвостик...
Образ дiвчини в колядках i щедрiвках огорнений серпанком нiжностi й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитiстю, поставою:
У двiр ввiйшла - двiр закрасила,
В хату ввiйшла - пани стрiчають.
Приходить весна - i її стрiчають веснянки, сповненi свiтлого, радiсного вiдчуття оновлення природи.
Розлилися води на чотири броди,
Ой дiвки, весна-красна, зiлля зелененьке!
За весною наставала русальна недiля, убрана клечанням i пiснями про русалок, мавок, що нiбито живуть десь в озерах, полях та лiсах.
У розпалi лiта вiдбувалося прадавнє свято Купала з вечiрнiми вогнищами над рiками та озерами, танцями, пiснями навколо деревець -купайлиць. Ворожили на вiнках, пускаючи їх на воду, водили хороводи, спiвали пiснi про кохання, сватання, родинне життя. Жнивнi пiснi оспiвували женцiв, що "золотими серпами" вижали всю ниву, вихваляли вiнок - символ урожаю.