Особливостi iндивiдуального стилю Василя Стуса

Вiршi Стуса багатi на барви, тони i образи, якi мають логiчний сенс в його поетицi. Так, червоний колiр пов'язаний iз жагою кохання, наприклад : "червонi конi пристрастi", а фiолетовий несе з собою трагiзм i сум: "...в нас спомини, немов пiвнi червонi i зорi в фiолетовому небi..." або "Ой, жаль стоїть по всiх кутках, ой фiолетний жаль", чи теж "Гордовито горить фiолетний жар. А по синьому - смерк. По вогню - фiолети" i т. п.

Малюючи образи, наповненi символiчного, внутрiшнього значення, Стус не може обiйтися без найосновнiших в образностi мови тропiв та фiгур, особливо метафори i порiвняння. I Василь Стус показує себе дiйсним майстром синтаксичної вiдмiни метафори, порiвняння. Порiвняння в Стуса трапляються i дуже простi, i дуже складнi. До простих належать такi, як "...ранок бiлий, як божевiлля", що, очевидно, знов пов'язане з кольором, цього разу бiлим, i з iнструментацiею вiрша звуком "б", або попередньо згаданi "спомини, немов пiвнi червонi...", чи "рiк, мов чорний бiр", чи "ти сам, мов дерево, котрому верхiв'я зрiзане...", або порiг, низький, як грiх", чи теж "малий метелик, наче бiль...", або теж "легкого, наче пiсня, солов'я", чи "море - наче медвiдь в барлозi" i багато iнших. Бувають в Стуса порiвняння, якi творять цiлу стилiстичну "пiрамiду", так вони нагромадженi однi на одних. Такими порiвняннями наповнений вiрш "3имовi дерева":

Спочили яснi, мов свiчi,

холодом, як вогнем,

применшенi i порiдшалi

наповненi наче амфори, i т. д.

До складнiших порiвнянь в Стуса можна вiднести тi, якi творять собою глибшу психологiчну картину. У бiльшому автобiографiчному творi "Потоки" поет дає образ споминовi: "...i мить навiщо вкрадлива: вганяє у дитинство, неначе цвях у дошку гробову". Iнше значення, вже не так психологiчне, як малюнково-настроєве, має ще iнше порiвняння: "... i день крутивсь i терпко пах, Неначе надзелень розтовчений горiх"."Анафора й алiтерацiя є засобом iнструментацiї в поета також i там, де вiн хоче видiлити просто описану картину, збагачену одним порiвнянням: "Якраз навпроти, на ослонi, сидить нужденна удова, i на змозолених долонях - солонi сльози, як жорства".

Попри анафору вживає поет i епiфору, як, наприклад, у вiршi "Справляю в лiсi самоту". Цей вiрш також цiкавий своєю формою, має особливо трактовану риму, яка дає своїми повтореннями особливу музику природи i перетворює вiрш на одну велику ономатопею.

Психологiчно-звукове значення має в Стуса i полiсиндетон, яким вiн досить часто користується. Пов'язаний iз паралелiзмом цей синтаксичний засiб у фразi: "I плач, i регiт за стiною, i плач, i регiт у менi". Паралелiзм, розбудований в симетричну фiгуру, хiазм, який ми помiчали в Симоненка " Народ мiй є... нiхто не перекреслить мiй народ", з'являється в дещо змiненiй формi i в Стуса: "Остався по краю. Один - остався", або теж:

Скiльки в небi шамотiння снiгопаду!

Снiгопаду шамотiння скiльки в небi!

Притаманним Стусовi є метод користування кiлькома тропами й фiгурами одночасно, тому його поезiя цiкава i побуджує уяву. Незважаючи на багатство тих засобiв, вiрш не втрачає прозоростi, а фiлософське мiркування набирає сили. До таких складних, але прозорих думкою i звуково гармонiйних уривкiв належить закiнчення вiрша "Олексi Булизi":

Квадратний бiль. Крутий округ

жалоби.

Прощавай же!

Поети, наче совiсть, мруть,

а бiлий свiт - вiн тiльки майже