Природа i людина у творчостi Iвана Драча

Спочатку подивiмося, в яких умовах виникла поезiя Iвана Драча. Поезiя, а лiрика в першу чергу, не могла не вловити тих величезних зрушень, якi вiдбувалися в науцi й технiцi, змiнювали уявлення людини про свiт, в якому вона живе, перебудували людську психологiю, створюючи привабливi утопiї про блага технiзованої цивiлiзацiї. Хто тодi не пiддався спокусливому впливовi цих чарiв фiзики, бiологiї, хто не повiрив, що математизацiя проникне навiть у мистецтво i буде знайдено алгоритм поезiї, музики, скульптури.

Але згодом прийшло розчарування. Так, людина розширила межi своєї присутностi, подаючи сигнали своєї могутностi Всесвiту. З її iлюзiями довелося з сумом прощатися, лiтература поставила кардинальне питання, яке досi залишається актуальним: для чого буде використано могутнiсть знань i технiчної могутностi людини, чому служитимуть вiдкриття фiзикiв, генетикiв,- на благо чи на шкоду, творення чи руйнування, єднання чи розлад?.. Саме в цьому ключi треба розумiти основну думку поеми "Нiж у сонцi", яка свого часу викликала стiльки суперечок.

Сама сюжетна основа поеми проста й прозора. Лiричний герой твору, дiставши земне благословення, полетiв у космос рятувати Сонце вiд пiдступного ножа Мефiстофеля. Цей "вiчний чорт" "у модерному костюмi" заповзявся також влити в серце героя отруту зневiри, вiдiбрати в нього iсторичну пам'ять. Але герой, iдучи на подвиг, бере з собою все земне, готовий переможцем умерти "на золотiм щитi" врятованого ним Сонця.

Новаторство I. Драча полягало i не у вiдривi вiд традицiй, навiть принципiв поетики його попередникiв, а в збагаченнi, оновленнi цих традицiй зануренням у нову реальнiсть свiту, в прагненнi освоїти її прикмети, ввести їх в систему метафор.

Саме звiдси i "сивий сум", i "тополь дiвочих золотистi стрiли", i "оранжеве шептання", i кружляння супутника "кругом чола" i багато iнших несподiваних, не раз природних, а не раз штучних i силуваних метафоричних сполучень. Настанова на те, що поезiя повинна вбирати в себе всi реалiї, поняття сучасного свiту й сучасного мислення людини, повинна гранично iнтелектуалiзуватися, оскiльки унiверсальнiсть слова здатна виразити всю повноту духовного самовираження людини, - ця настанова найповнiше виявилася у збiрках "Соняшник" (1962) та "Протуберанцi серця" (1965).

Звiдки походять драчiвськi "протуберанцi серця"? Вiд тичининсь кого "червоних сонць протуберанцi". "Повстанцiв сонця" молодий поет зняв з їх космiчної висоти i поселив у людину, в її серце, зробив ознакою вiчного неспокою i невтомної дiяльностi для торжества справедливостi, щастя, добра, сонячної сили серця:

Летить прокльон в зимовий сон, -

Ми розкутурхаєм в двобої

Людський гранiт, людський гудрон

Багряним громом сили тої,

Що нас розчахує з добра, -

Так б'ють з сердець протуберанцi -

Повстанцi сонця... Бiль вмира

У грандiознiм сонцетанцi...

Сонце тут - шкала моральних цiнностей: чисте i просте "сонце вiри", "сонце смутку - з вiжками на храпах", "сонце смутку", з якого виростає "жорстока мудрiсть", поет взамiн за сонце вимагає серце як найбiльшу спiвмiрну цiну, вимагав повноти самовiддачi людини за радiсть буття на землi. Усвiдомлення настiйної потреби жити за вищими законами краси i правди виступає у Драча не просто як гасло, заклик, - воно пройняте глибоким драматизмом.

Бiль за сестер, чиє "бути чи не бути" безповоротно вмерло, посилюючись i наростаючи, вже дзвоном лунає в "Похоронi голови колгоспу" (поема-трагедiя "Нiж у сонцi").