Величальна пiсня для матерi (за поезiєю Бориса Олiйника)

Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так i багато творiв, повнiстю присвячених материнськiй темi, та все ж, незважаючи на це, образ матерi дуже помiтний у його поетичному свiтi. Чим це пояснюється?

Перш за все звернiмо увагу на незриму "присутнiсть" образу матерi в багатьох поезiях. Звичайно ж, ця "присутнiсть" не вiртуальна, вона якось вiдбита у словi. Найчастiше цей вiдбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразностi якого достатньо для того, щоб вiдчувалось звучання материнської теми у всьому цiлiсно сприйнятому творi. Як типовий приклад можна навести поезiю "Ялинка". Складний, навiть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах "I ми вертаєм... у вiчну казку... до матерiв". Повернутись до казки, до матерi, - це повернутись у свiт дитинства - повернутись до духовної чистоти. Завершивши головний смисл, кiнцiвка твору нiби спалахом освiтила весь його попереднiй розвиток. Тому-то iдея чистоти материнської моралi є такою вiдчутною при читаннi твору.

Досить часто те чи iнше висловлювання поета про матiр набуває такої вагомостi, що починав "тримати на собi" весь твiр:

Вiддай усе, що взяв, i освятись.

Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати...

Стоїть на видноколi свiтла мати -

У неї вчись.

Головна причина вагомостi теми матерi в поетичному свiтi Б. Олiйника полягає в тому, що майже всi поезiї, присвяченi цiй темi, є мистецькими шедеврами. До таких творiв, поза всяким сумнiвом, слiд вiднести "Мати сiяла сон...", "Пiсню про матiр", "Мати наша - сивая горлиця...", "Мамо, вечiр догоря..." (останнiй вiрш iз поеми циклу "Сиве сонце моє").

Для Б. Олiйника, так само як i для його найвидатнiшого i най-ближчого за часом попередника в розробцi материнської теми, Андрiя Малишка, образ матерi пiдноситься до символiчного значення "Народ". Мати для поета є носiєм зразкової народної моралi. Вiд своєї матерi поет в основному сприйняв багатство народної пiснi:

Спасибi, мамо, що в голодний день

Ти, мов у казцi, де дарують царства,

Передала єдине iз багатства -

Найвищу пробу золотих пiсень.

Образ матерi буквально тисячами природних зв'язкiв пов'язаний iз народом, його iсторiєю, пiснею, рiдним словом.

Мати наша - сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола - намистиною,

Небо - празниковою хустиною,

Сивий дуб - прокуреним прадiдом...

Уже з цих перших рядкiв вiдчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навiювання. Тут йдеться про гармонiю Людини i Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точнiше: не Людина, а Мати. Природа-свiт любить матiр. Золота бджiлка горнеться до неї намистиною - i ми її легко розумiємо, бо вона, скромна трудiвниця, тягнеться до такої ж невтомної трудiвницi, якою є сiльська жiнка- мати. "Небо" в системi образiв Б. Олiйника завжди пов'язане iз чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матерi празникову хустину. (Тут Б. Олiйник вловив одну iз зворушливих рис наших сiльських матерiв - їхню особливу любов до хустинок, що йде вiд давнiх народних традицiй). Сивий дуб горнеться до жiнки прокуреним прадiдом - i цей образ незмiрне чарiвний i глибокий. Не кажучи вже про точнiсть порiвняння дуба з "прокуреним прадiдом", ця фраза надiлена ще й iншою точнiстю - точнiстю вiдображення народних сiмейпо-побутових традицiй у ставленнi до людей похилого вiку. За ними завжди доглядали матерi. Звiдси i вiдповiдне вдячне ставлення дiдiв i прадiдiв до них.