Народ і його буття на сторінках поеми І. Франка «Мойсей»

Устами пророка Мойсея Франко виражає свою самозречену, жертовну лю¬бов до України.

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

XII—XIX розділи поеми відтворюють душевні муки Мойсея після його ви¬гнання з табору, внутрішню боротьбу, важкі сумніви пророка в доцільності спра¬ви, якій він служив усе життя. Ці вагання і сумніви, що підточують віру пророка у велику мету, втілені в образі демона пустині Азазеля, який спочатку болючими питаннями, а згодом устами рідної матері Мойсея і наприкінці жахливими кар¬тинами майбутнього життя євреїв на обітованій землі остаточно підриває віру пророка в Єгову — в ту священну ідею свободи, заради якої він повів свій народ на сорокарічне поневіряння у пошуках кращої долі.

До речі, змальовуючи картини майбутнього єврейського племені, Франко своїм пророчим поглядом побачив і трагічні періоди в історичному майбутньо¬му України, зокрема сталінські репресії, голодомор 1933 року.

Бо хіба ж не про український народ і його муки написано ці рядки?

І не вспіє воно розцвісти,

Й розлетиться на части,

Щоб у пащу могутніх сусід

Часть за частю упасти.

Онде мати голодная їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах —

Цвіт твойого народу!

Прибитий сумнівами, Мойсей втратив віру у найвищу ідею, в духовні сили народу і в самого себе, він перестає бути пророком і, покараний Єговою, поми¬рає. Але зерна, посіяні пророком, живуть у народі. Боротьбу за свободу, за віль¬ну Вітчизну продовжують його учні.

Весь зміст поеми, і особливо пролог, приводять читача до історично обґрунтованого висновку: народ, земля якого полита кров'ю борців за свободу, який створив таку багату духовну культуру, прекрасну мову й чарівну пісню, не може загинути.Непохитну віру поета в силу народного духу, в національне й державне від¬родження України яскраво передають рядки.