Народ і його буття на сторінках поеми І. Франка «Мойсей»

Народе мій, засмучений, розбитий, твоїм будущим душу я тривожу.

І. Франко

Однією з провідних тем у творчості І. Франка є тема народу, його минуло¬го й майбутнього, його історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо і яскраво прозвучала ця тема в поемі «Мойсей». Поема ця є окрасою й гордістю української літератури. Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю. Цей твір був безпо¬середнім відгуком поета на події революції 1905 року в Росії.

В основу сюжету покладено біблійне оповідання про Мойсея, єврейського пророка, що вивів свій народ із єгипетської неволі і сорок років вів його через важкі випробування до нової Батьківщини — обіцяної Богом землі.

Перенісши біблійний сюжет на український ґрунт, Франко створив багато-проблемний твір, у якому відтворив історичну долю України, порушив проблему духовної єдності народу як основи національного і державного відродження нації.

Поема починається з прологу, якого було написано вже після закінчення по¬еми. У ньому він звертається до свого «замученого, розбитого» українського на¬роду. У пролозі поет закликав своїх сучасників і нащадків до духовної єдності, розкрив глибоку віру поета у невичерпні сили народу.

Для втілення свого задуму — показати шлях рідного народу до волі — Фран¬ко вдається до біблійного сюжету про Мойсея, легендарного пророка, який повів єврейський народ до землі обітованої. Надзвичайно тяжкою була доля Мойсея, він повинен був збудити в пригнобленого народу потяг до свободи, переконати його, що прагнення ситого, але бездуховного життя не може бути шляхом до щастя.

Хто здобуде всі скарби землі,

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу згубить.

Народ майже розгубив оті великі «скарби душі» і втратив можливість зна¬йти обітований край, а тому звинуватив Мойсея в усіх своїх бідах, не оцінивши його великої пожертви, і в цьому трагедія народу. Після сорокарічних мандрів єврейський народ зупинився в безплідній місцевості Моава. Залишилося про¬йти зовсім мало, і народ дістався би до землі обітованої. Але народ знесилився, зневірився і зупинився на шляху до великої мети. Підбурені демагогами Авіроном і Датаном, євреї збунтувались проти свого пророка і перестали його слу¬хатись. Вони нехтують своїм майбутнім і думають лише про задоволення своїх щоденних потреб.

Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху — се казка;

М'ясо стад їх, і масло, і сир —

Се найвищая ласка.

Проте Мойсей намагається розбудити духовні сили свого народу і підняти його для дальшого походу. Він докоряє євреям лінощами, називає їх «кочовиськом ледачим». Це викликає ще більшу злобу проти нього, і Мойсея під свист і крик юрби виганяють з табору.

У багатьох місцях поеми неважко в образі єврейського народу впізнати укра¬їнський народ, а в образі пророка Мойсея— Івана Франка, який також за¬знав подібної невдячності за слова правди. Його називали і «зрадником Русі», і «смутною появою» і навіть страшним злочинцем.