Поетичний образ України у творах П. Грабованого

Як Україна, чи ні?

Люд наш, цупкими кайданами скований,

Гине без світла на дні, —

з болем пише поет. Але вірить у те, що прийде світла година, спадуть кайдани. Але для цього треба ще чимало попрацювати.

Вставайте, вкраїнці!

Рушаймо без ляку! —

До труду закликую вас!

Не нам розігнати згромаджену мряку, —

Ми, однак, наблизимо час!

І вірив поет, що стане Україна вільною й незалежною, зашумить зеленими лісами, колосистими полями, заспіває пісню волі, розповідаючи про щасливе й заможне своє життя.

Через власні свої долі

Здужа люд наш устояти —

І справдяться ті надії,

Що не згине наша мати!

Так у поезії Грабовського оживала народна віра в те, що «не вмерла Украї¬на, і слава, і воля».

Мотиви туги і суму за Україною звучать у багатьох творах П. Грабовського: «Україна приснилась мені», «Ой, яка ж ти сумна, Україно моя», «Сон», «Далеко» та інші. Все своє недовге життя (доля відвела йому лише 38 років) він про¬жив з думами про Україну, наближаючи її волю, національну незалежність, ба¬жаючи тільки одного:

Бажав би я, мій рідний краю,

Щоб ти на волю здобувавсь,

Давно сподіваного раю

Від себе власно сподівавсь.

І вірив у те, що обов'язково прийде «день великої відради»,

...зоря згоди заблищить у тьмі,

Рівний всім, в сім'ї народів вільних

Раб-народ забуде об ярмі!