Поетичний образ України у творах П. Грабованого

Творча спадщина Павла Арсеновича Грабовського — яскраве виявлення сили, життєдайності, волелюбних традицій української літератури. Його поезія сповнена великої жертовної любові до рідного краю, знедоленого українсько¬го народу, заради якого він пішов тернистим шляхом. Усі свої сили, навіть своє життя віддав він за Україну, за «окутий, пригноблений люд». По тюрмах та на засланні, у «невольницькій глуші» поета катували 20 років. Важким сибірським шляхом по арештантських пересильних етапах гнали поета царські жандарми, а він під час зупинки вугіллям писав на стінах бараків свої вірші, присвяче¬ні Україні. До нестями любив Грабовський свій рідний край, знедолену свою Україну, її простий трудовий народ.

Образ України посідає особливе місце в творчості поета. Далеко від рідного Краю, у засніженому Сибіру пригадувалась йому мила Україна у білих вишневих Садках, заквітчана квітками.

Україна приснилась мені,

Я прокинувсь, ізмучений, друже,

Ранній промінь гуляв по стіні,

Та не легше було мені, друже.

Онде гай величаво дріма,

Вільна пташка так весело круже,

Чорнобрива жоржину лама...

Та мені не полегшало, друже!

Тяжко переживав поет розлуку з рідним краєм, а ще гіршим було усвідом¬лення того, що більше, мабуть, не доведеться йому вже побувати в Україні.

Прощайте, садочки та рідні гаї,

Прощайте, кохані та милі мої!

А так хочеться поетові-засланцю побувати в рідному краєві, відчути дотик легкого весняного вітру, ніжний запах жоржин і мальв, почути чудовий солов'ї¬ний спів, що розноситься над садками й полями. А натомість — неволя. І мріє він уже лише про те, щоб передати привіт милій серцю Україні.

На хвилю б тільки збутись туги,

З неволі виглянуть на світ,

Спинить тяжке чуття недуги,

Украйні кинути привіт!

Невимовно тяжко крає поета думка про те, що в рідному краї тяжко страж¬дає поневолений народ.

Боже!

Чи знайдеться край так зрабований,