Структура та територіальна організація індустрії туризму

Виробництво турпродукту є основною функцією індустрії туризму, яка, як міжгалузевий комплекс, підвладна дії всіх сучасних процесів, притаманних світовому господарству. Сучасна світова економіка на межі ХХ-ХХІ ст. характеризується процесом глобалізації, що полягає перш за все в певній єдності виробничої сфери, але розповсюджується й на інші сфери життя, формуючи відповідний життєвий стандарт. Процес цей ґрунтується на поступальному русі науково-технічного прогресу, прояви якого відбиваються в усіх аспектах життєдіяльності: це техніка і технології, засоби пересування і комунікації, планувальні особливості й архітектура поселень, облаштування помешкань, насиченість їх складними технологічними приладами тощо. Новітні технології сприяють інтернаціоналізації економіки, її «над державності», що знаходить прояв у формуванні різних економічних союзів, в інтеграційних процесах. Розробка та впровадження новітніх технологій, що забезпечують стійкі позиції на світовому ринку, потребують значної концентрації діяльності, тобто виробничих потужностей і капіталу, та забезпеченості кадрами відповідної кваліфікації. Тому сучасній економіці притаманні процеси централізації діяльності та концентрації капіталу, що в поєднанні з міграцією робочої сили сприяє процесу глобалізації. На розвиток індустрії туризму і туристичного ринку пропозиції справляє значний вплив загальний перебіг процесів на світовому ринку послуг та його регіональні прояви. Слід зазначити, що своєрідність прояву глобалізаційних процесів на національних ринках (глокалізація), відтворена у різнорідності форм їх територіальної організації, є одним з найскладніших і найактуальніших питань географічних досліджень світового господарства, суспільно-географічних досліджень ринкових процесів. Світовому ринку послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси, викликані глобалізацією суспільного життя. Світове господарство на сучасному етапі є динамічною інноваційною системою, що базується на циклічній зміні товарів та їх груп в індустріальній економіці. Відповідна циклічність прослідковується й на ринку послуг і полягає в хвилеподібному поширенні інновацій та інноваційних технологій у сфері послуг, в їх перебігу з країн, що становлять соціально-економічно розвинений Центр до країн Напівпериферії та Периферії. До того ж дедалі цей процес відбувається все динамічніше. Динамізм посилюється постфордистськими тенденціями в організації виробничого процесу, зокрема, переходом від великих підприємств, що випускають в значному обсязі стандартну продукцію до дрібносерійного виробництва спеціалізованої і диференційованої продукції. Постфордистська схема організації виробництва стимулює світогосподарські зв'язки, інтенсифікує діяльність на світовому ринку як «вглиб» (в напрямку поглиблення спеціалізації, що знаходить свій прояв у проведенні стратегії «нішевої економіки»), так і «вшир» (у напрямку освоєння нових ринків у різних регіонах та країнах світу). Ця система підтримується та заохочується світовою фінансовою системою, якій з 80-х років XX ст. притаманні процеси дерегуляції - зняття жорсткого державного контролю за фінансами. Наслідком дерегуляції стало формування єдиного світового ринку капіталу, діяльність якого (кредитні ставки, обмінні курси валют, правила зовнішньоекономічної діяльності тощо) не залежить від національних фінансових систем та політичної кон'юнктури окремих країн. Тобто, Функцію контролю над фінансами все більшою мірою став виконувати сам капітал. Переважні функції розпорядника цим капіталом перебирають на себе транснаціональні корпорації (ТНК) - фінансово-промислові групи, процеси кооперації між складовими яких сприяють їх діяльності як суб'єктів світового господарства, підвищують відкритість національних економік, впливаючи на міжнародний поділ праці. Таким чином, світове господарство функціонує на основі міжнародного поділу праці між національними економіками та транснаціонального поділу праці, що склався внаслідок конкуренції ТНК. Основною рушійною силою світового господарства є не стільки міждержавна торгівля, скільки світові потоки капіталу у формі прямого інвестування, які переважно управляються ТНК. Ринку фінансів притаманна концентрація в світових фінансових центрах, представлених «світовими містами». «Світові міста» є вузловими елементами територіальної структури світового господарства, що сформувалися внаслідок його глобальної транснаціоналізації як центри контролю та управління інтеграційними світогосподарськими процесами. Переважна фінансова та технологічна роль ТНК надає їм можливість створення стратегічних альянсів у найважливіших сферах світової економіки і на будь-яких територіях, посилюючи глобалізаційні тенденції, в тому числі й на основі інтегрованого інформаційного простору. Інтеграційні процеси підсилюються розвитком нових комунікаційних технологій, виникненню яких в свій час сприяла саме потреба прийняття швидких управлінських рішень на основі аналізу великих масивів інформації, внаслідок чого виникла індустрія інформації як інтелектуальна галузь економіки. Якісним зрушенням в бік глобальності комунікаційних систем став запуск з 60-х років XX ст. супутників задля комерційних телекомунікацій. Це прискорило розвиток інформаційно-залежних видів бізнес-діяльності, таких як фінансова, надання ділових послуг тощо. Подальше впровадження скловолоконних технологій, що збільшили обсяг, покращили якість і прискорили передачу інформації, і їх використання в трансконтинентальних комунікаціях створили єдиний інформаційний простір, прискоривши процеси глобалізації світового господарства, його територіальну структуризацію. Таким чином, глобалізація в сучасних географічних дослідженнях світового господарства розглядається як процес розширення меж інтернаціоналізації до загальносвітових, підвищення ступеня взаємозалежності держав, наслідком чого є формування глобального ринку. Проявами глобалізації є зростання взаємозалежності національних ринків, розмивання національно-державних економічних кордонів, що впливає на економічну безпеку країн, створюючи нові геополітичні реалії, транснаціоналізація світового господарства, зростання ролі фінансових центрів в управлінні світогосподарськими процесами. Глобалізація в той же час не відміняє основ функціонування ринку на конкурентних засадах, навпаки, глобалізаційна модель розвитку світового господарства передбачає вільний перебіг капіталу між країнами відповідно до кон'юнктури ринку: з країни зі слабкими конкурентними перевагами до країни, що може забезпечити стабільність високої норми та маси прибутку. Суб'єктами глобального ринку, таким чином, є держави, ТНК та міжнародні організації, що здійснюють координуючу роль в сфері міжнародного поділу праці. Вони здійснюють регуляторну політику в світогосподарських зв'язках - держави на протекціоналістських чи неоліберальних засадах, ТНК на підставі власних маркетингових стратегій, міжнародні організації на засадах міжнародних норм та угод. Регулятором глобального ринку є перебіг та акумуляція капіталу. Саме каскадна акумуляція капіталу (його перебіг з країн-лідерів з високим рівнем економічного розвитку і розвиненим ринком капіталу до країн-послідовників з дещо нижчим рівнем і т.д.) є підставою диференціації національних ринків та ієрархізації форм просторової організації світового господарства. Дослідники (Ю. Шишков, Н. Мироненко, Б. Яценко та інші) зазначають, що сучасне світове господарство являє собою ярусну, багатополюсну та асиметричну (внаслідок нееквівалентності обміну) систему. Динамізм, диверсифікація та реструктуризація сфери послуг є результатом як проведення державної політики (часто протекціоналістської для багатьох галузей третинної сфери), так і транснаціоналізації: серед 500 провідних ТНК світу, які щорічно визначаються журналом «Fortune» за обсягами річного прибутку, біля 50% спеціалізуються в сфері послуг. Обіг світового ринку послуг постійно зростає, складаючи зараз майже чверть вартості світового експорту. На нього припадає також 40% прямих інвестицій в світі. Відповідно зростає й чисельність зайнятих, бо більшість робочих місць створюється саме в сфері послуг. Простежується загальна тенденція прямої залежності між рівнем розвитку окремої країни, часткоюсфери послуг у ВВП та часткою зайнятих у сфері послуг: чим вищий рівень економічного розвитку, тим більш розвиненим є національний ринок послуг, тим більшу роль він відіграє на світовому ринку послуг, оскільки може продукувати послуги, що виступають товаром міжнародної торгівлі (таблиця 3.11).