Інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму

-орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг;

- зберігати та відтворювати природне середовище;

- відновлювати і зберігати етнокультурне середовище.

Основою для цього має бути розробка спеціальної державної та регіональних програм з розвитку екологічного туризму. Із закордонних аналогів найбільш відомою є австралійська "National ecotourism strategy"19, яка прийнята в 1994 році.

Українська дійсність останнім часом також надає чимало переконливих фактів, що свідчать про те, що екотуризм починає викликати інтерес і знаходить ґрунт під ногами. Найбільш яскравий приклад - поява розробок, пов'язаних з організацією екологічних стежок, про що вже йшлося вище.

Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні й організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться:

- відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму;

- слабкі інвестиції в інфраструктуру туризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг тощо;- відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів до відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей;

відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.

Серед організаційних стримуючих чинників можна назвати такі:

- обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштоваиість;

-відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму;

- бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозроблепості механізму взаємодії адміністрації природогосподарських та природоохоронних організацій з організаторами еко-туристських подорожей та екскурсій;

-обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів;

- відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту та PR екотуризму, моди на еко-туризм;

-нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів;

- відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів;

- відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.

До цього варто додати і фактор психологічної непідготовленості до участі в організації та здісненні екотуризму адміністрацій природогосподарських та природоохоронних організацій і місцевого населення. У цьому напрямку необхідно провести значну за обсягом роботу, її результатом має стати визнання екологічного туризму повноправним суспільно, економічно та юридично правочинним учасником природоохоронної діяльності.