Інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму

- необхідне тісне співробітництво між споживачами, громадськістю, приватними секторами і туристськими організаціями галузі;

- необхідно мати велику кількість систем виміру прогресу просування до цілей сталого розвитку;

-потрібно управляти процесом розширення туристської інфраструктури відповідно до цілей сталого туризму;

-екологічні податки повинні бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані засоби асигновані індустрії туризму для програм з охорони навколишнього середовища;

-міжнародні, національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток туризму як частину критеріїв для відбору на отримання економічної підтримки;

-сучасні дослідження сталого розвитку необхідно негайно впроваджувати в діяльність туроператорів;

-освіта в галузі охорони навколишнього середовища повинно бути посилена, особливо в навчальних закладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;-реклама відіграє важливу роль для заохочення споживачів і спонукає індустрію, таким чином, працювати за новими принципами. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показу відеофільмів у літаках і аеропортах, публікацій статей у часописах для читання в подорожі, оголошень, корисних порад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах, що містять інформацію для відпочиваючих;

-подальші семінари повинні проводитися в різноманітних регіонах світу, щоб досліджувати застосування принципів «Порядку денного 21 сторіччя» до певних умов та гарантувати при цьому їх всебічне виконання.

Принципи сталого розвитку туризму знайшли також відображення і в Глобальному етичному кодексі туризму, робота над який була почата експертами WTO ще в 1997 р. У преамбулі до документа говориться, що «урочисто приймаючи його, представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств, закладів і організацій - членів WTO, мають своєю метою сприяння розвитку відповідального, сталого і загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок і подорожі при повазі суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального і сталого світового туристського порядку, що буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої і конкурентної світової ринкової економіки».

У 2002 році в Йоганнесбурзі відбувся Самміт Землі 2 де були підбиті підсумки 10-ти річної діяльності з реалізації концепції сталого розвитку «Порядку денного 21 сторіччя», актуалізовані основні проблеми з її реалізації, визначені корективи для подальшого виконання і розвитку програми.

Водночас концепція сталого розвитку була неоднозначно сприйнята багатьма науковцями та фахівцями туристичної індустрії. У значній мірі дискусію викликало не сама Концепція та базові принципи а її бренд -«sustainable development (сталий розвиток) словосполучення, що поєднує дві протилежності - сталий (стійке, статичне, ігерухоме) і розвиток (рух, зміна, динаміка) та уособлює основні тенденції XX сторіччя. Цей діалектичний термін не є виключно особливим, так у науці відомі й інші наприклад - динамічна рівновага, енергія спокою та ін.

Підсумовуючи вище наведене зазначимо, що сталий розвиток може бути визначений як динамічний розвиток суспільства, який забезпечує збалансоване задоволення всього спектру потреб теперішнього та майбутнього поколінь, в тому числі у високому рівні життя, якості навколишнього середовища, необхідних природних ресурсах на необмежену будь-якими термінами перспективу.

Екологічний туризм в контексті сталого розвитку (sustainable ecotourism) передбачає не тільки раціональне використання та відтворення екологічних ресурсів, а також збереження етнокультурного середовища14. Це до певної міри обмежує залучення до екотуризму природо-промислових видів діяльності (полювання, рибальство, збирання грибів і ягід з метою продажу та заготівлі), тому що вилучення у великій кількості природних компонентів призводить до порушення природного балансу і суперечить принципам екотуризму. Разом з тим необхідним є створення екотуристичної інфраструктури, спрямованої, насамперед, на збереження природного середовища, а не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку на природі. Тобто рекреаційна функція еко-туристисної інфраструктури має підпорядковуватися природоохоронній.