Географічні та етнографічні засади внутрішньорегіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському регіоні
Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Гуцульщиною та Буковиною, проте є й оригінальні риси. Найбільшою окрасою покутської хати є мальовнича кераміка: миски, баняки і глечики різної форми. Інтер'єр сільських осель відзначається великою кількістю барвистих тканин і розмаїттям вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують строкаті рушники.
Покутяни — нащадки давньослов'янських племен дулібів і білих хорватів. їх матеріальна й духовна культура близька до культури гуцулів, але має яскраво виражений землеробський характер.
Вони хлібосольні, гостинні, щедрі душею. Саме ці риси приваблюють туристів у самобутній світ підкарпатського покутського села.
Галичина — це найбільший історико-культурний субрегіон Карпатського туристичного реґіону, який охоплює землі історичного ядра Галицько-Волинського князівства XII—XIII ст. і Галицької держави XIII— XIV ст. У різні історичні періоди межі реґіону то розширювалися (до Подунав'я на півдні і Берестейщини на півночі), то звужувалися (до передгірної частини Івано-Франківщини та південної та центральної частини Львівщини).Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей. За зонально-ландшафтним принципом у сучасних межах Галичини доцільно виділяти такі субрегіони: Галицьке Полісся (Мале Полісся, Побужжя й Надстир'я), Галицьке Поділля (Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки) і Галицьке Прикарпаття (Самбірщина, Дрогобиччина, Ро-гатинщина, Станіславщина).
Найколоритнішим субрегіоном Галичини треба визнати Галицьке Прикарпаття (з центром у Галичі — столиці Галицької Русі). Це перехідний природно-етнографічний район між Карпатами та Поділлям, де збереглися основні риси культури, притаманні українцям Карпат, збагачені культурними запозиченнями з центрально-західного етнокультурного ареалу українства.
Список використаної літератури:
1.Белявский И.К. Маркетинговое исследование: информация, анализ, прогноз: Учеб. пособ. — М.: Фи-нансьі и статистика, 2001. — 320 с.
2.Берсуцкий Я. Г., Безверхая О. В. Государственное регулирование малого бизнеса (опьіт и проблеми). — Донецк, 1997.
3.Биржаков М.Б. Введение в туризм. — СПб.: Герда, 2003. — 320 с.
4.Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. — К.: Знання; КОО, 2001. — 277 с.
5.Вачевський М. В., Скотний В. Г. Маркетинг в сферах послуг. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 232 с.
6.Гетьман В. І. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність // Рідна природа. — 2002. — № 3. — С. 24—29.
7.Гібсон Пітер. Найкраща книжка про збут і маркетинг / Пер. з англ. — Л.: Сейбр-Світло, 1996. — 208 с.
8.Горбилева З.М. Зкономика туризма: Учеб. по-соб. — Мн: БГ9У, 2004. — 478 с.
9.Горішевський П. В., Васильєв В. П., Зінько Ю. В. Сільський зелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. — Івано-Франківськ: Місто-Н, 2003. — 158 с.
10.Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. — Л., 1995. — С. 109—118.
11.Долішній М. І., Козоріз М.А., Мікловда В. П. та ін. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і перспективи розвитку. — Ужгород: Карпати, 1997. — 363 с.
12.Дурович А. Реклама в туризме. Учеб. пособ. — Мн.: БГЗУ, 2001. — 192 с.