Географічні та етнографічні засади внутрішньорегіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському регіоні

Аналізуючи просторову базу розвитку сільського зеленого туризму, варто звернути увагу на забезпеченість сільської місцевості соціальною інфраструктурою. її утворює система підприємств, організацій, установ, закладів, а також окремих об'єктів, служб і видів діяльності різноманітних галузей економіки, що забезпечують особисті життєві потреби населення. З позицій сільського туризму найбільший інтерес становлять житловий фонд та ступінь розвитку комунікаційної інфраструктури.

В Інституті економіки Національної академії наук типологізовано всі сільські населені пункти України за рівнем забезпеченості їх підприємствами та закладами повсякденного й періодичного обслуговування населення. Виділено 7 типів, які об'єднано у три групи.

Перша група об'єднує поселення з низьким рівнем розвитку соціальної сфери, тобто такі, де зовсім немає закладів обслуговування, або є об'єкти не більше трьох її галузей. Це, як правило, магазин, клуб і фельдшерсько-акушерський пункт або школа. До цієї групи відноситься майже половина (48%) всіх українських сіл.

До другої групи ввійшли села, які мають об'єкти всіх галузей повсякденного обслуговування (торгівля, охорона здоров'я, освіта й культура) і хоча б однієї галузі періодичного обслуговування (служба побуту, громадське харчування, зв'язок). Це села з середнім рівнем розвитку соціальної сфери. До них належить чверть сільських населених пунктів України.

Третя група сіл має представників усіх галузей повсякденного і періодичного обслуговування, частина з них (близько 10 % загальної кількості всіх сіл) має по декілька об'єктів однієї галузі — спеціалізовані магазини, різні заклади культури (наприклад, окрім обов'язкового будинку культури, є ще музей чи картинна галерея) тощо. Це сільські поселення з достатнім, як для України, рівнем розвитку соціальної сфери.

Подібне співвідношення і в Карпатському регіоні. Щоправда, тут частка сіл першої групи помітно вища — 57 % . Однак, з іншого боку, доводиться констатувати, що саме в селах цієї групи найкраще збережена етнокультурна самобутність, яка виступає для туристів основним фактором зацікавлення.

Загалом, оцінюючи просторову базу розвитку сільського туризму у Карпатському регіоні за соціально-економічними критеріями, можна зробити висновок, що вона є більш-менш достатньою для такого виду діяльності, тобто цей елемент туризму за інших сприятливих обставин не лімітуватиме його розвиток.

Вагомою основою внутрішньорегіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському регіоні є етнографічні особливості його корінного населення.

Субетнографічні утворення Українських Карпат (бойки, лемки, гуцули) склалися на периферії українського етнічного субстрату внаслідок процесу історичного розвитку окремих давньоукраїнських племен в умовах певної штучної відірваності від основного етнічного ядра й тривалого перебування у сфері впливу культури сусідніх держав. Ці етнографічні групи набули своєрідних рис у традиційно-побутовій культурі. їм притаманні два рівні етнічної самосвідомості: рівень етнографічної групи (усвідомлення своєї окреміпіності) та загальноукраїнський рівень (усвідомлення своєї причетності до українства в цілому).

Етнографічні групи в ареалах автохтонного середовища їх проживання визначають межі "своєї" території — етногеографічні райони. У Карпатському туристичному регіоні до них відносимо: Лемківщину, Бойківщину, Гуцульщину, Буковину, Покуття (в горах), Підкарпатську Русь, Розточчя, Опілля і Мале Полісся (на рівнині). Найбагатшу й найколоритнішу спадщину матеріальної та духовної культури в регіоні зберегли мешканці Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, Покуття й Підкарпатської Русі (Закарпаття).

Гуцули — це автохтонна гірська субетнічна група українського народу Карпат. На півдні Гуцульщина межує з Румунією (охоплюючи північні райони румунської Мармарощини), на північному сході — з Прикарпаттям, на північному заході — з Бойківщиною. Згідно з сучасним адміністративно-територіальним поділом України до неї відносяться Верховинський та південні частини Наддвірнянського і Косівського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького районів Чернівецької області, Рахівський район Закарпатської області.

Походження гуцулів остаточно не з'ясовано. Очевидно, становлення субетносу відбувалося в умовах тривалої коеволюції залишків фракійського племені Карпів та оселення білих хорватів з переважанням їхнього асиміляційного впливу.