Історія становлення й розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні
У розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні ми виділяємо три основні етапи:
1."Літниськовий" етап, або становлення сільського туризму (середина XIX — середина XX ст.).
2.Етап розбудови приватного квартирного сектора у рекреаційних зонах (60—80-ті pp. XX ст.).
3.Етап становлення сільського зеленого туризму як самостійної галузі.
Кожен з цих етапів характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.
Згідно з науковими розвідками [41], у Західній Україні витоки організованого відпочинку на селі сягають початку XIX ст. Члени "Руської трійці" Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький були першими у питанні організації такого виду туризму в Галичині, Північній Буковині та на Закарпатті. У другій половині XIX ст. "Просвіта", молодіжні організації, українська інтелігенція пропагували і масово захоплювалися подорожами у сільській місцевості, досліджували свій край, відвідували українські села, вивчали фольклор.
Іван Якович Франко ініціював створення студентської туристичної організації з метою вивчення життя й побуту сільського населення. Він виступив організатором кількох експедицій у Карпатський край, упродовж яких були описані колорит карпатських сіл та численні історико-етнокультурні й природні атракції краю.
У кінці XIX ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка (НТІП) у Львові була створена етнографічна комісія, активними учасниками якої стали Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса та інші.
На початку XX ст. особливо активними у цій сфері були спортивна організація "Сокіл" та організація "Чорногора" із Станіслава (Івано-Франківськ). Остання мала тісні контакти з польським та угорським товариствами, зміцнювала свою матеріально-технічну базу, займалася науково-дослідницькою та просвітницькою діяльністю, видавала літературу.
Відпочинок у сільській місцевості в Карпатському регіоні у період з кінця XIX ст. до середини XX ст. дістав назву "літнисько". Він ф передбачав перебування міських мешканців у сільських оселях на тривалий період (кілька тижнів, місяць), переважно влітку.
Після Першої світової війни у Львові з'явилася нова туристична організація "Плай" із філіями в інших областях, яка, як і "Чорногора", проіснувала до 1939 р.
Місцями, що обиралися для відпочинку, найчастіше обиралися території з мальовничими ландшафтами — височини Розточчя й Опілля, низькогір'я Сколівських Бескидів і Стрийсько-Сянської верховини, Чорногора, Покуття, Рахівські гори, Буковинські Карпати. Відпочиваючих приваблювали атракційні місця — річки, озера (с. Янів, населені пункти на Дністрі), значні лісові масиви, а також лікувальні джерела (Корчин, Моршин, Верхнє Синьовидне та інші). На час літниськ селяни забезпечували відпочиваючих харчуванням, нічлігом, надавали допомогу в організації відпочинку.
Для багатьох рекреаційних центрів Передкарпаття — курортів Трускавець, Моршин, Любінь Великий — літниськовий рух був першою формою рекреаційного освоєння цієї місцевості.
Найпопулярнішими з огляду на привабливість та збереження традицій у цей період були літниська на Гуцульщині (Яремча, Дора, Косів тощо).
Літниська як окрема форма рекреації синтезувала кілька напрямків туризму: власне відпочинковий, оздоровчий, пізнавальний (вивчення місцевих історичних місць та природних цінностей), а також активний — піший та лещатарський. Це була досить поширена форма відпочинку, як правило, сімейного, й охоплювала села поблизу доріг та залізничних станцій з мальовничими місцевостями й відпочинковими та оздоровчими ресурсами (джерела, лісові масиви).
Після Другої світової війни, коли Карпатський регіон у його сучасних межах ввійшов до складу Української РСР, традиція літниськ почала зникати, хоча ще навіть у 1960-х pp. залишалася популярною серед мешканців великих міст — Львова, Дрогобича, Станіслава.