Рекреація, туризм і дозвілля: тлумачення і співвідношення понять
Протягом тривалого періоду еволюції європейської або християнської цивілізації неодноразово змінюва¬лося розу¬мі¬н¬ня та усвідомлення як самої ролі рекреації у життє¬діяльності людини, так і її соціа¬ль¬но-еконо¬мічних функцій.
Книга книг — Біблія — дає нам, швидше за все, перші письмово зафіксовані уявлення про дозвілля і його не¬обхідність: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був».
Історія дохристиянської Європи дає сучасникам дві найяскравіші схеми організації людиною античного періоду власного вільного часу, які із певними видозмінами й доповненнями дійшли до наших часів — давньогрецьку та давньоримську.У Давній Греції дозвілля було визначене як вивчення та споглядання найвищих цінностей світу — досконалості, краси, правди, знання, справедливості тощо. Це спогля¬дан¬ня вимагало звільнення особистості від щоденної фізичної праці, що і дозволяло спрямовувати її зусилля у русло інтелектуальних, естетичних та громадянських зусиль. Це було можливо тільки за умови чіткої стратифікації давньо¬грецького суспільства. На разі лише еліта мала вільний час і одержувала можливість або створювати предмети матеріальної і духовної культури, або всотувати вже існуючі культурні цінності і досягати високого рівня духовності, тоді як нижчі соціальні прошарки повинні були працювати.
Серед давньогрецької еліти популярною формою ор¬га¬нізації дозвілля стали мандрівки як у межах Еллади, так і за її кордонами. Вони пов’язувалися із навчанням, пізна¬н¬¬ням прекрасного (твори мистецтва, природні ландшафти тощо), ознайомленням з архітектурою, лікуванням, поклонінням релігійним святиням, участю в різнома¬н¬і¬¬т¬них змаганнях ін¬те¬лектуального та спор¬тив¬но-го характеру.
На відміну від давньогрецьких часів, організація власного дозвілля громадянами Римської Імперії чітко не вказувала на їх соціальний статус, а сприймалася, швидше за все, саме як час для відпочинку після певної роботи.
Римляни інвертували давньогрецький ідеал дозвілля і перетворили його на функцію роботи. Саме в часи існування Римської Імперії закріпилися форми масової відпочинку і рекреації через спортивні змагання, ігри, бої гладіаторів тощо, які забезпечувалися правлячим класом і були розвагою для нього та для нижчих верств давньоримського суспільства. Організоване масове доз¬вілля стало однією з передумов продуктивної суспільної праці. І сьо¬год¬ні актуальне гасло, яким керувалися давні римляни у своєму суспільному житті — «хліба та видовищ!».
Швидше за все, саме у давніх греків римляни запозичили любов до подорожей, яка підживлювалася сформованим імперським світоглядом. Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор’ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому Римі приділялася значна увага. В період розквіту Римської Імперії популярними були поїздки до Греції, Єгипту з метою поповнення знань, задля розваг і лікування.
Давньоримські уявлення про дозвілля як доповнення до роботи, її функцію домінують і в сучасний період. Власне рекреація, яка сприймається як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи — обов’язковий і тра-диційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кілька¬тижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.
Дослідники естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в’язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це — куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.
Таким чином, саме античність дала світові еталон іде¬а¬ль¬ного місця для відпочинку, що знайшло своє відо¬браження у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему ор¬га¬ні¬зації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» приро¬ди. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпо¬чинком останнім часом відроджує екологічний туризм.