Стан, проблеми та перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні

Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

Разом з тим, на відміну від радянських часів, коли органи центрального управління економікою регулювали міжнародний туристичний обмін та підтримували його необхідний баланс, сьогодні Україна попри економічну кризу все ще залишається “виїзною” країною. Співвідношення іноземних та закордонних туристів у 1998 р. становило приблизно 3:4 замість бажаних 3:1.

Існують різні шляхи впливу на досягнення оптимальних розмірів туристичного балансу. Наприклад, у Єгипті введено правила, згідно з якими турфірми отримують право відправляти туристів за кордон тільки за умови прийняття у себе в країні втричі більшої кількості іноземних гостей. З цією метою адміністративно-економічні заходи були свого часу вжиті й в Російській Федерації. І хоча їх дія знайшла своє відображення у скороченні туристичного потоку переважно до близького зарубіжжя, кількість осіб, що виїжджала з країни у 196 р., зменшилася з 21,3 млн. до 12,3 млн. чол.4

Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.

Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому “спілкуванні” з державними органами влади.

Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об’єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слабкорозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

Ефективному вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств, відомств, фінансових і комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв’язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом “Про туризм” позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

Саме під егідою подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду.

Отож, значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

Туризм позитивно впливає на процес диверсикації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв’язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг.