Стан, проблеми та перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні
Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавної ліквідації.
Натомість принциповою проблемою сучасного управління індустрією туризму залишається відсутність його чіткого механізму, тобто взаємопов”язаної та виваженої сукупності прийомів, методів та важелів впливу на суб’єктів господарювання в туристичній галузі. Взагалі, на макрорівні поняття механізму управління в умовах перехідної економіки у вітчизняній науковій літературі вивчене явно недостатньо. Лише частково його торкаються праці Е.Л. Лортикяна, Г.П. Лузіна, К.В. Павлова, А.Ф. Мельник, І.Г. Кириленко, Б.Н. Андрушківа, А.О. Сигайова, М.Б. Недашківського та ін.
Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає грунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб’єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.
Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом “Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.
Не заперечуючи важливості запровадження таких засобів організаційного регулювання туристичної сфери, як ліцензування та сертифікація, значну увагу яким надано безпосередньо в Законі України “Про туризм”, варто підкреслити, що їх перелік не повинен обмежуватися лише цим.
Серед великої кількості фірм, що діють на національному туристичному ринку, лише одиниці займаються туроператорською діяльністю в класичному розумінні цього слова. Інші ж виступають в основному як посередники закордонних операторів, додаючи до їх туристичного продукту частину власних послуг. Подолати несприятливу ситуацію можна тільки завдяки появі у вітчизняному туристичному бізнесі потужних компаній зі значними оборотними коштами. І оперативне вирішення проблеми полягає насамперед у державній підтримці формування об’єднань підприємств туризму: консорціумів, холдингів, картелів тощо.На жаль, на інституціальному рівні частіше здійснються заходи, що призводять до погіршення і без того не найкращих конкурентних позицій українських туристичних фірм.
Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невплинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об’єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р.
Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні.
В той же час, приміром, в Австрії пільгові позики складають половину усіх “туристичних” інвестицій і надають під 5% комісійних на 20 років; уряди Франції, Великобританії та Італії більш схильні до субсидування, міністерство національної економіки Греції пропонує отримання кредитів за вигідною відсотковою ставкою та щорічно оголошує суму допомоги інвесторам в туризм, що у 1995 р. становила 58 млн. дол. США. Прицьому туристичні об”єкти, що знаходяться на реконструкції, мають право вибору форми державної підтримки, субсидії чи податкові пільги.
Реальні перспективи залучення інвестицій у фінасування проектів розвитку підприємств української туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН, Американська асоціація турагенства (АSТА) та багатьма іншими. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.