Принципи міжнародної та європейської туристичної політики
Приклад "Мезон де ля Франс" наочно показує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора.
Політику просування туристського продукту Іспанії на закордонні ринки здійснює Інститут туризму Іспанії, що підкоряється департаменту індустрії, торгівлі і туризму. Головною його метою є посилення позиції Іспанії на світовому ринку туризму.
Іспанія займає перше місце у світі по річному бюджеті для проведення політики просування за рубежем, що у 2003 р. склав приблизно 77,7 млн дол., з них більш 70% було надано урядом країни. Тісне співробітництво з приватним сектором здійснюється через його впровадження в організацію й облік висунутих їм ініціатив, особливо по просуванню специфічних і екологічних продуктів.Країни, що розвиваються, так само як і індустріально розвиті, мають багато загального в політику міжнародного туризму. Вони є основними туристськими центрами-рецепторами у світі, і міжнародний туризм для них - одне з основних джерел одержання іноземної валюти. Туристські прибуття складають приблизно одну чверть від світового рівня, а надходження від туризму - десяту частину доходів від експорту. Багато країн, що розвиваються, відстають у застосуванні нових технологій, інвестицій і підготовці кадрів. І тут відповідальність за вихід зі сформованого положення лягає на державу, тому що приватний сектор дуже слабшав, і це, як правило, стає причиною того, що держава влазить у борги. Деякі уряди країн, що розвиваються, практикують політику висновку договорів про франчайзинг і управління з великими міжнародними готельними ланцюгами для використання їхньої торгової марки, технологій, системи керування і маркетингової мережі.
Поряд із загальними рисами країни, що розвиваються, істотно розрізняються рівнем розвитку туризму і відповідно політикою міжнародного туризму. Наприклад, у міжнародному туризмі велике значення нових індустріальних країн Південно-Східної Азії і Мексики, а зі слаборозвинених країн велику частину міжнародних туристів приймають тільки Китай і Індія.
Просування свого туристського продукту у великі туристоутворюючі країни ЄС, а також у США і Японію вимагає значних фінансових ресурсів, а для країн, що розвиваються, як правило, ще більше. Тому вони змушені проводити політику регіональної кооперації для забезпечення заходів щодо просування і збуту своїх туристських продуктів. Однак, щоб спільне просування не стало причиною втрати їхньої своєрідності і власного іміджу, важливо, щоб дії по просуванню туризму, що базуються на регіональній кооперації, висвітлювали індивідуально кожен туристський центр. Одним з наочних прикладів такого виду кооперації є РАТА, що включає більшість туристських центрів Східної і Південно-Східної Азії і Тихоокеанського регіону. Сьогодні країни Індійського океану за прикладом РАТА також намагаються створити свою регіональну асоціацію, у яку повинні ввійти Австралія, Індія, Пакистан, Малайзія, Сінгапур. За допомогою такої кооперації ці країни зможуть проводити просувницьку діяльність не тільки на своїх традиційних ринках, але і в усьому світі. Малі групи країн, що розвиваються, що знаходяться в однакових географічних зонах, також організують регіональні кооперації, наприклад, ті ж острови Індійського океану створили Комісію Індійського океану для спільної участі в ярмарках і виставках.
Країни, що розвиваються, одного регіону, кооперуючи, створюють змішані туристські продукти, при цьому зберігаючи свої індивідуальні риси. Також відомі проекти між країнами Індійського океану і Східної Африки; Мексики з країнами Центральної Америки й ін. Однак цей вид туризму, що поєднує різні туристські центри, не так вуж і дешевий через великі витрати на транспорт між цими центрами і тому націлений в основному на заможних клієнтів.
Країни з різними рівнями розвитку створюють також спільні проекти. Приклад таких угод - кооперація між ЄС і країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону. EFRD також допомагає країнам, роблячи їм фінансову допомогу при продажі їхніх туристських продуктів на європейському ринку. Програми міжрегіональної кооперації між країнами з різним рівнем розвитку допомагають країнам, що розвиваються, упроваджувати нові технології для підвищення конкурентноздатності їхнього туристського продукту і відповідності його споживчим вимогам. З цією метою ВТО застосовувала специфічні міжнародні програми, наприклад "Інтеррег" і "Регус".
З обліком вищесказаного туристична політика в країнах, що розвиваються, в основному повинна бути спрямована на зниження ризику економічної залежності, що може викликати неконтрольований ріст міжнародного туризму. Органи, відповідальні за розвиток туризму в країнах, що розвиваються, повинні усе більше співробітничати з міжнародними організаціями. Країни, що розвиваються, упроваджуються на туристоутворюючі ринки часто індивідуально, якщо вони мають достатні фінансові ресурси, чи разом з іншими країнами. Якщо країни не мають транснаціональних чи компаній представництв за рубежем, то вони можуть досягти порівняно високих результатів, об'єднавши свої національні туристські компанії з транспортними компаніями.