Туристично - краєзнавчий рух у Галичині (1832 - 1939 рр.)
Для досягнення мети товариство влаштовувало збори, звіти, конференції, забави, спільні туристичні мандрівки, теоретичні і практичні заняття з молоддю, утримувало фахову бібліотеку із спеціальною краєзнавчої літературою, картами, схемами, науковими статтями і описами туристичних маршрутів, здійснювало видавничу діяльність [5:12].
У жовтні 1924 р. у Львові було засновано українське мандрівно-краєзнавче товариство "Плай". Його Статут був затверджений 15 листопада і передбачав поширення діяльності "Плаю" на всю територію Галичини з філіями в інших містах Галичини. При товаристві були утворені комісії (лекційна, екскурсійна, мандрівнича). Першим головою товариства став В. Старосольський. Товариство "Плай" розробило плани туристично-краєзнавчої роботи та завдання, які визначали проведення мандрівок та пропаганда туризму. Крім того, скликало загальні збори, конференції, реєструвало історичні пам'ятні місця краю, розробляло туристичні маршрути по Галичині. У 1925 р. за редакцією І. Крип'якевича почав виходити часопис "Туристика і краєзнавство" (додаток до щоденної газети "Діло"), а з 1937 р. - журнал "Наша Батьківщина", в якому були видруковані статті, схеми туристичних маршрутів та описи мандрівок [12: 65].
У 1925 р. у Тернополі було утворене Подільське туристично-краєзнавче товариство, яке мало свої філії а інших містах. Завдання цього товариства було ознайомлення з історією та природою Тернопільщини.
Центральний відділ знаходився в Тернополі. Він мав такі секції, як туристично-екскурсійну, охорони природи, догляду за старовиною, краєзнавчу та ін. Це товариство велику увагу надавало пропаганді туристично-краєзнавчої роботи, організовувало та проводило екскурсії та мандрівки, займалося охороною природи та старовини, мало музей і бібліотеки, пункти прокату туристичного спорядження. Крім того, воно мало своє видавництво, в яких друкувало путівники, карти, буклети та літературу на туристично-краєзнавчу тематику.
Подільське товариство тримало бази та притулки у Тернополі, Чорткові, Заліщиках, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Кривчі та в інших містах і селах, де надавалися платні послуги (нічліг, харчування, екскурсії, транспортні послуги та ін.) [18: 65].
Всі туристичні товариства давали місцевим краєзнавцям та туристичним гурткам завдання збирати фольклорні, етнографічні описи, малюнки, фотографії І речі старовини та передавати їх до музеїв, зокрема у Коломийський музей "Гуцульщина", заснований у 1926 р., у музей "Бойківщина" у Самборі - 1927 р., у Станіславський музей, який почав свою роботу в 1928 р.. у музей "Яворівщина" в Яворові - 1931 р., у музей "Верховина" в Стрию - 1933 р. та музей "Сокальщина" в Сокалі -1937 р. Станом на 1937 р. у Галичині було 12 українських музеїв, в яких працювало 20 штатних працівників.
Найбільш поширеними формами туристично-краєзнавчої роботи були прогулянки, екскурсії, мандрівки, експедиції, зльоти, змагання.
Туристично-краєзнавчий рух мав суттєвий вплив на формування особистості, сприяв процесу подальшого утвердження туризму, виникненню нових туристичних секцій та гуртків у молодіжних спортивних товариствах та зростанню кількості їх членів.
Пріоритетними напрямами туристично-краєзнавчої роботи в Галичині були: ознайомлення з духовно-культурною спадщиною українського народу та його історичним минулим; залучення української молоді до суспільно-корисної роботи; національно-патріотичне виховання; підготовка до національно-визвольної боротьби за незалежність України; формування національної свідомості та християнської моралі.
Як бачимо, туристично-краезнавчий рух за своїм характером і змістом був прогресивним суспільно-історичним явищем. Він сприяв широкому залученню молоді до процесу національно-культурного відродження краю, підготовці до національно-визвольної боротьби, піднесення культурно-просвітницької роботи та національної свідомості серед населення на теренах Галичини.
Список використаних джерел
1. Арсенич П. Родина Шухевичів. - Коломия: ВІК. 1995. - 80с.
2. Гаврилів Б. Галицьке краєзнавство XIX - XX. - Коломия: ВІК, 1997. - 168с.3. Дем'ян Г. Іван Вагилевич -історик і народознавець. - К: Наукова думка. 1993. - 152с.