Світовий ринок продукції енергетичного машинобудування та особливості розміщення галузі

В умовах розвитку народного господарства України та країн СНД можна виділити такі основні закономірності територіальної організації промисловості:

1) комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва на території країн з метою найбільш раціонального і ефективного використання природних, матеріальних та трудових ресурсів;

2) наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива і енергії, до місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;

3) розміщення промислових підприємств із врахуванням можливостей розвитку форм суспільної організації виробництва — концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування;

4) розміщення промислових підприємств із врахуванням вимог охорони навколишнього середовища і найбільш раціонального використання природних ресурсів та ефективного вирішення екологічних проблем;

5) розміщення підприємств у інтересах співробітництва з іншими країнами на основі міжнародного розподілу праці;

6) формування раціональної структури промисловості, зокрема промислових утворень комплексного характеру — галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислово-виробничих комплексів;

7) спеціалізація промислових комплексів на тих видах виробництва, які мають високу економічну ефективність за даних економічних і природних умов, характеризуються високими якісними показниками випущеної продукції.Закономірності територіальної організації промисловості відображають дію економічних законів розвитку суспільства і являють їх модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва на основі географічного розподілу праці. В процесі розвитку і розміщення галузей промисловості виникають складні взаємозв’язки виробництва з оточуючим середовищем, що вказує на залежність розвитку ряду галузей від локальних природних умов і ресурсів. Існують значні регіональні відміни в освоєнні території, густоти населення і концентрації виробництва, а також у забезпеченні галузей паливом, сировиною, робочою силою, транспортом. Нарешті, складаються різні умови для розвитку концентрації і спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в регіонах.

Характерно, що кожному способу виробництва властиві свої закономірності розміщення і територіальної організації промисловості. Показовим у цьому зв’язку може бути приклад з промисловістю розвинених капіталістичних країн, де розміщення підприємств завжди залежить від одержання максимальних прибутків у процесі їх діяльності. Забезпечення високих прибутків на промислових підприємствах капіталістичних країн — головна рушійна сила розвитку економіки. В результаті вільного переливання капіталу з одних галузей в інші, широкого розвитку конкуренції, між монополіями йде боротьба за виживання. В цих умовах неможливе існування промислових підприємств, що не забезпечують мінімальних прибутків, вони розорюються і ліквідуються

Однак гостра конкуренція між монополіями, боротьба за сфери впливу і ринки збуту призводить до нерівномірного розміщення об’єктів промисловості в масштабі країн, окремих економічних регіонів і світового господарства. Характерно, що в сучасному світовому господарстві шість країн — США, Японія, Англія, Федеративна Республіка Німеччина, Франція та Італія концентрують на своїх територіях 3/4 виробництва всієї промислової продукції капіталістичного світу.

Сучасний період економічних реформ характеризується впровадженням у народногосподарську практику досягнень науки і техніки. Проголошення України незалежною державою, створення нових владних структур поставило нові проблеми перед розвитком її економіки. Аналогічні складовища виникли також у Російській Федерації та інших суверенних державах колишнього СРСР. Це потребує розробки нових методологічних підходів щодо вдосконалення принципів розміщення промисловості і територіальної організації виробництва. Необхідні методологічні і методичні розробки з проблем ефективності географічного розподілу праці між регіонами України, а також між колишніми союзними республіками. Адже їх промисловість була настільки тісно інтегрована в єдиному народногосподарському комплексі СРСР, що розірвати виробничі зв’язки багатьох промислових підприємств практично неможливо. Отже, потрібні нові взаємовигідні угоди між державами, щоб максимально зберегти зв’язки по лінії спеціалізації і кооперування промисловості.