Людина в сімї. Основні засади сімейних відносин
Звичайно, ця схема дуже сильно підтримується прийнятою в нашій школі виховно. Політикою, коли відповідальність за навчання і поведінку дітей перекидається, як гаряча картоплина, з рук вчителів до рук батьків, і практично ніколи не передається особисто до рук дитини. Батьки так сильно ідентифікуються з успіхами і невдачами своїх дітей, що кожна отримана «трійка» інколи серйозно відбивається на їх власній самооцінці і репутації. Тому у дітей часто-густо виривається справедлива невдоволення: «Якщо тобі так подобаються мої уроки, то ходи в школу за мене!»З часом, по мірі свого росту і розвитку, дитина повинна брати на себе все більше і більше відповідальності. Звичайно, він не навчиться зав’язувати поворозки, якщо поруч завжди бабуся чи мама, які роблять це замість нього. У школяра нема необхідності самому згадувати про домашнє завдання, якщо батьки, приходячи додому, перше, що роблять, це питають: « Ти зробив уроки?». У підлітка не виникає необхідності допомагати по домі і турбуватися про чистоту свого одягу або кімнати, коли він може розраховувати в цьому на мати. Адже ви можете нескінченно гримати на його лінь і безалаберність, але ви все одно зробите це за нього!
Звісно, ви можете використовувати свою хронічну невдачу у спробах змінити його. Якщо ми достатньо сильно переживаємо, оточуючи роблять те, чого ми хочемо. У кожного з нас є досвід того, як гнів або печаль на чоловіка, дитину, батька або начальника примусили цю людину змінити свою поведінку. Такому шантажу діти вчаться у батьків. «Ти примушуєш мене нервувати, коли приходиш додому занадто пізно, а на минулому тижні я не спав через тебе всю ніч», «Де я маю взяти гроші за розбите тобою вікно?», «Мені холодно – одягни светра», «Я такий щасливий, коли ти гарно навчаєшся!». Так дитина розуміє, що саме вона несе відповідальність за батьківські відчуття. Вона може погодитися з цією думкою, або відкинути її (або хоча б пере розглянути її у більш старшому віці). І в цьому відповідальність дитини, що саме з даних йому нотаток він приймає серйозно, а що ні. І якщо вона колись повірила, що вона дійсно має відповідати за відчуття оточуючих, то з неї виростає такий же маніпулюючий дорослий.
Бути дорослим – это значить вміти віддавати. Проте мені дуже часто доводиться чути скарги батьків щодо того, що вони все ще відчувають себе зобов’язаними материально помогати своїм дорослим дітям. І, звичайно, вони впевнені, що винуваті у цьому тільки діти. Давайте подивимося на це, як на сучасну гру.
Если вы продолжаете содержать своих давно выросших детей, то почему же вы возмущаетесь, что они не взрослеют и не встают на ноги самостоятельно, не учатся сами за себя отвечать? Именно так ваши дети получают от вас двойное, противоречивое сообщение. С одной стороны, вы даете им деньги, а с другой – требуете от них какой-то собственной активности. Если они верят, скорее, своим глазам, нежели своим ушам, то они просто видят деньги, которые они от вас получают, и игнорируют ваши возмущения. Зачем им взрослеть, думать о карьере, заработке? У них ведь есть вы – такой щедрый, понимающий, на кого всегда можно положиться! Не правда ли, приятно иметь такую репутацию у собственного ребенка? Вот почему вы продолжаете потакать его беспомощности и предоставляете возможность спокойно развлекаться за ваши деньги. И уж если вам так нравится обеспечивать его, так, может, вам следует хотя бы перестать расстраиваться из-за его неустроенности и ссориться с ним по этому поводу? Продолжайте получать удовольствие от вашего милого маленького шалуна, который все еще так нуждается в вас.
Но вы все настойчивее говорите, что устали выполнять его прихоти и мечтаете о том, чтобы, наконец, начать гордиться его самостоятельными успехами. Если вы выбираете эту альтернативу, перестаньте его содержать – наберитесь храбрости и честно предупредите своего отпрыска, что если за 2 недели он не найдет себе работу, ему нечего будет есть. Взросление ведь всегда происходит благодаря изменившимся условиям, благодаря трудностям, с которыми мы вынуждены столкнуться. Он может быть недоволен этим вашим решением, но ему придется позаботиться о себе самому. Он научится самостоятельности, а вы – самоуважению.
Вы можете выбрать получить удовольствие от любого решения – станете ли вы содержать его до конца своей жизни, и считаться на этом основании добрым и заботливым родителем, выражая свою любовь с помощью подарков и материальной поддержки; или же поможете ребенку встать на ноги и будете спокойны за его будущее.
К сожалению, гораздо чаще люди выбирают чувствовать себя плохо, что бы они ни предприняли: злятся, если вынуждены помогать, и винят себя, если отказываются это делать. И тогда рождается привычный замкнутый круг обвинений: "Из-за тебя я чувствую себя плохо! Изменись, и мне станет лучше!". Ваша ответственность – выбрать то эмоциональное состояние, в котором вы хотите находиться.
Висновки.
Сім’я – це ціла організація взаємовідносин між людьми, вона може приймати різноманітні форми. Якість форм буде залежати від представництва, від тих составляючих частин, які будуть населяти ця державу. Звідси і проблеми щодо степені їх вирішення різні.