Людина в сімї. Основні засади сімейних відносин
Сім'я — історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї — одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури.Щодо історичних етапів розвитку сім'ї, є, принаймні, дві найбільш загальні точки зору. Більшість фахівців вважають, що на ранніх етапах розвитку суспільства в умовах первіснообщинного ладу серед людей мали місце неупорядковані статеві стосунки. На зміну їм прийшов груповий шлюб, де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Пізніше сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я.
Тут важливо зазначити, що дослідження історичних форм розвитку сім'ї — це дуже складне питання. Якихось безпосередніх даних про форми сім'ї у прадавні часи немає. Сучасні концепції — лише здогади, спроби реконструювати первіснообщинне суспільство на підставі досліджень форм організації життя племен, що перебувають на рівні розвитку родового суспільства. Певна частина науковців вважають, що вже з самого початку існування виду Homo sapiens сім'я була парною.
Рід спочатку вівся по материнській лінії, а пізніше, з розвитком знарядь праці, технології, виробництва, з розподілом праці між чоловіками і жінками, виникненням приватної власності, появою такої функції сім'ї, як накопичення певних благ, багатства і передача його спадкоємцям, виникає рід по батьківській лінії.
Як відомо, тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв'язку з цим і характер внутрісімейних зв'язків значною мірою визначався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби "за розрахунками", "любов" за гроші тощо. Із розвитком суспільства, зростанням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон'юнктурні внутрісімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім'я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому аспектах. Сім'я все більше перетворюється в інститут гармонійного поєднання чоловіка, жінки і їхніх дітей.
Правда, вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з'являються й нові. Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя — все це не сприяє зміцненню сім'ї. Багато молодих і не тільки молодих людей не витримують таких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлучень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім'ї, відсутності їй альтернатив, та її постійного сходження на більш високий рівень розвитку.
Відповідальність у загально сімейному плані.
Сімейні правила з переплутаною відповідальністю складаються за наступною схемою: відповідальність за процес виконання якогось діла лежить на одній людині, а проконтролювати и оцінити результати цієї праці повинен хтось інший. Наприклад, мати може відповідати за те, щоб навчити доньку мити підлогу, але перевіряє чистоту після доньчиного прибирання батько, і саме він може зробити зауваження, примусити переробляти і т.д. таким чином, батько має можливість по заслузі оцінити не тільки той процес, що тільки-но виконала донька, але й те, що зробила сама мати – адже якщо вона не пояснила доньці, що найменша погрішність в цьому ділі буде відмічена, значить, що це її помилка, отже «ці дві неряхи одної крові». Саме так елементарні побутові мізери перетворюються в сильну зброю в боротьбі за владу в домі.
Батько може внушати матері, що саме вона відповідає за дитину, і для нього це автоматично означає, що якщо з дитиною, хось негаразд, то вона має вважати себе виною.
Відповідальність і діти
Ось інший приклад, котрий, до речі, зустрічається майже в кожній родині, де є діти шкільного віку – це коли дитина відповідає за процес навчання, а за результати (за успішність) «червоніють» батьки. І , звісно, коли батьки настільки з задоволенням беруть на себе цю почесну зобов’язаність червоніти і каятися, то вони автоматично знімають її з дитини, так що йому тепер стає не обов’язковим піклування за свої оцінки, прогули або невиконане домашнє завдання