Інститут освіти як соціокультурна система в умовах трансформації суспільства
Всі ці феномени свідчать про пошук нових форм інтеграції освіти й інших сфер життєдіяльності (засобів проживання), які були б включені в більш загальне “значеннєве поле”. Посередницькі центри між освітніми структурами й іншими сферами діяльності суспільства сприяють поділу фундаменту й авангардної зони в змісті освіти. У цих, проміжних між виробництвом - наукою - освітою, центрах народжуються нові принципи інтеграції курсів під проблему, і, одночасно, створюється нова база вищої освіти. Процес фундаменталізації перетворює освітню практику у фокус, у якому концентруються всі минулі досягнення культури. Виділення рівнів у сучасній традиційній освіті - проміжний етап при переході засвоєної (“автоматизованої”) частини педагогічної діяльності в інші соціальні структури і перетворення нового типу фахової освіти в масове явище - цей процес аналогічний перетворенню початкової освіти (письменності) у масове явище в попередній освітній “революції”.
Якщо середня освітня ланка має тенденцію до поєднання з іншими сферами життєдіяльності індивідів, то за вищим щаблем залишиться принаймні дві функції: 1) конструювати зміст освіти в міждисциплінарних областях, де відсутній достатній досвід фахової діяльності (вірніше на даному етапі він не може бути “алгоритмізований”); 2) виконувати смислоутворюючу функцію у суспільстві, визначаючи цінності культури. Співвіднесення його з творчим пошуком і розвитком особистості - друга сторона того ж процесу смислоутворення, який раніш був притаманний іншим соціальним інститутам - родовій традиції, церкві, науці.
Дуже важливо проаналізувати нові типи комунікацій, ситуацію постмодерну в культурі і її вплив на формальну освіту. На цій основі можна виділити закономірність “розмивання” освітніх функцій у різноманітних сферах проживання індивіда, у той же час всі другі сфери проживання індивіда починають виконувати ролі, дотепер їм не властиві. Так, мистецтво, філософія, суспільні науки, музеологія намагаються утримати цілісність розуміння життя і культури, але вже позбавлені організаційно-практичної включеності в структури життя. Важливо усвідомити соціальні наслідки цих процесів.
Отже, інституціональні форми охоплюють усе суспільство (усі сфери) і весь період життя. Освіта призначена для усіх. Усі повинні вміти вчити, і всі повинні протягом життя вчитися. У такому випадку акцент у змістовному плані для освіти змінюється. Тепер метою освіти не може виступати оволодіння будь-якою професією, придбання навичок або знань. Освіта перетворюється у безперервний процес удосконалювання особистості. Виховання моральних якостей (обов'язок, відповідальність, інтерес і т.д.), творчості, громадянства виступає на перший план. На жаль, існуюча система освіти не дає таких засад. Отже, система освіти повинна докорінно змінитися. Вона повинна забезпечити інтеграцію професіоналізму з розвитком особистості як цілісного процесу.
Серед інновативних освітніх стратегій можна виділити наступні: спроби будувати “значеннєві поля” для тих, кого навчають, більш широкі, ніж сфера навчання (ігрові, проблемні, трудові, діалогу з інший культурою); зміна змісту, функції вільного часу з орієнтацією на освіту; здійснення доінституціональної професіоналізації й інше.
Досить адекватно відображає один з вимірів глобальної динаміки мотивуючих цінностей ціннісна теорія Рональда Інглехарта, який досліджує глобальну переорієнтацію ціннісної системи людства від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей (Табл. 1).
Таблиця 1. Ієрархія цінностей [3].
Провівши дослідження у 1973 році у дев'яти країнах Західної Європи Інглехарт виявив таку закономірність: молодші покоління демонструють більшу орієнтацію на постматеріалістичні цінності, ніж старші. Тобто молодь обирає рух у напрямку “от обезличенного к более гуманному обществу, движение в направлении к обществу, в котором идеи ценятся больше денег” [4, с.48].За даними дослідження 1988 року у країнах Європейського співтовариства та США, чим старша соціальна група, тим більш матеріалістично вона зорієнтована.
У методологічному плані дуже важливим є висновок, який робить А.П.Вардомацький, аналізуючи різні точки зору на те, до якого віку відносяться формативні роки, які визначають життєві цінності людини на всю її наступну біографію [5]. Визначальними вважаються 12-18 років, які відіграють домінантну роль. Результати дослідження представлені у таблиці 2 як “сопряжения материалистически-постматериалистических выборов с возрастом респондентов” [4, с.49].
Таблиця 2. Ціннісний вибір в залежності від віку.
Отже, особистість з віком стає більш матеріалістично орієнтована. Це відбувається у зв'язку з появою дітей, необхідністю їх забезпечення, пошуками роботи, виробничою діяльністю тощо. Дані таблиці свідчать про те, що наступні покоління приходять у кращі економічні умови, а тому формують кращу постматеріалістичну аксіометричну картину, тобто це підкреслює закономірність так званого “матеріалізму старості”.