Становлення і розвиток соціології праці в Україні, історико-соціологічний нарис

Становлення і розвиток соціології праці в Україні, історико-соціологічний нарис

Необхідність дослідження цієї теми обумовлена насамперед процесом демократизації і становленням незалежності України як суверенної держави, національно-культурного відродження. У цих умовах потреба в знаннях власної історії, культури, науки здобуває особливе значення. Адже це забезпечує генетичний зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. Тому дослідження історії виникнення і розвитку соціологічної думки в Україні і історії соціології праці - зокрема стає дуже актуальним. Тим більше, що історія соціології праці в Україні дотепер залишається “суцільною білою плямою” [1, с.85]. В окремих роботах по соціології праці, де розглядається історичний аспект, внесок українських вчених або не згадується взагалі [2] або розмитий у викладі загальних досягнень вітчизняних соціо¬логів [3], або обмежується згадуванням окремих прізвищ українських соціологів, що працюють в галузі проблем соціології праці [4]. До того ж, при такому підході не враховувалися історичні особливості виникнення й розвитку соціології в Україні, що обумовили деяку своєрідність цього процесу в рамках розвитку світової соціо¬логії.

Головною особливістю становлення й розвитку соціології праці (як і всієї соціології в Україні) є її висока політизація, пов'язана з ідеями державної, національної і культурної незалежності. Саме в контексті цих питань розглядаються проблеми соціології праці на усіх етапах її розвитку.

Відзначимо, що зародившись і розвиваючись разом з виникненням соціологічної думки в Україні, соціологія праці проходить основні періоди її розвитку.

В історії соціологічної думки виділяють два самих загальних періоди її розвитку: протосоціологія й академічна соціологія [5, с.23].

Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О.Конт). Академічна соціологія охоплює період з моменту появи системи Огюста Конта і продовжується до наших днів.

Зрозуміло, що кожний з цих періодів має кілька етапів. Так протосоціологічний період (V-середина XIX вв.) містить у собі, в залежності від впливу на формування соціологічних поглядів особливостей економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і парадигмальних факторів, наступні етапи:

¨ становлення, розвиток і розпад Київської Русі (V-кінець XV в.);

¨ виникнення, розвиток і розвал козацтва (кінець XV-середина XVIII в.);

¨ відродження України (кінець XVIII-середина XIX в.).

Характерно, що насиченість уявлень і знань кожного періоду проблематикою соціології праці була різною в залежності від змісту історичного процесу в кожен період і на кожному етапі.

Так, на першому етапі (V-кінець XV століття) соціальні проблеми праці ще не виділяються із загального контексту теологічних знань. І тільки на другому етапі, з виділенням соціальних проблем людини з теологічних знань, виникають передумови для виділення проблематики соціології праці.

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович (1681-1730)[6, с.509-515]. Виходячи з розуміння людини як малого макрокосму чи особ¬ливого світу, він розкриває механізми і ціль людської діяльності, зв'язуючи їх з потребами людини. Кожна людина діє тому, що “вона бажає чогось, заради чого це робить”. Досягнення щастя пов'язане з діяльністю людини, із задоволенням його потреб. У такому підході відкривалися можливості для майбутніх досліджень трудової діяльності на основі виділення основних її спонукальних сил без твердої регламентації її божественним проведінням. Заслуговує на увагу думка про необхідність з'ясування, в чому складається добро і блаженство, до якого потрібно прагнути, і що в найбільшій мірі відповідає людині. Здається, що в його роботах уперше з'являються уявлення про відповідність трудової діяльності здібностям людини, хоча чіткість і визначеність вони одержали в роботах більш пізнього часу.

Продовження і розвиток ці ідеї знайшли в роботах мислителів козацького часу, зокрема, Григорія Кониського (1715-1805) [7, с.388-419]. У його концепції людської активності лю-дина спирається на власні рушні сили і мотиви, а не тільки залежить від божествен-ного провидіння. Людська діяльність розглядається їм як усвідомлена, що включає мету, засоби її досягнення і “добро” як потребу, що усвідомлена у вигляді первісної мети.