Транзитивне суспільство як виклик сучасності
Сучасність вимагає сучасних методів її дослідження. Деякі суспільствознавці пропонують новий етап розвитку суспільства характеризувати як “постмодернізація”, або іншими близькими за значенням термінами. Чи притаманна Україні постмодернізація? Економічні та соціальні труднощі не вилучають нашу країну з кола сучасних країн. У соціокультурному значенні деякі риси постмодернізму мають прояв і в Україні. Сучасною нашу країну роблять люди, які створюють соціальний світ. Він багато в чому, з точки зору традиційного мислення, виглядає абсурдним, незрозумілим. Створення іншої парадигми суспільствознавства допоможе більш адекватно сприймати сучасність.
Класичність суспільствознавчого мислення за аналогією з природознавством В.Ільїн пропонує характеризувати такими ознаками як: монізм, фундаменталізм, редукціонізм, елементаризм, лінійність, динамічність [1]. Слідом за точними науками і під впливом їх у суспільних науках затвердилася нетрадиційна розумова культура.
Посткласичні альтернативи, на думку В.Ільїна, включають: інтегратизм, холізм, поліфундаментальність, доповненість, нестаціонарність, синергізм. Посткласичне може розглядатися як модерністське. Відомо, що останнім часом формується постмодерністська методологія.
Постмодерністське суспільствознавство підживлюється природнознавчими парадигмами некласичного мислення, а також запозичає в естетиці принципи постмодерністської художньої свідомості. Той же синергізм, як риса модерністської методології, припускає єдність стилю мислення в природничих, суспільних науках і в естетиці. Сьогоднішнє громадське життя для свого пояснення вже не може задовольнитися традиційними уявленнями, класичним стилем мислення. Абсурд, божевілля - от характеристики суспільства [2]. І якщо підійти до цих понять із мірками традиційних уявлень, то слідством буде розпач, безсилля, відмова від майбутнього. Безплідні спроби повернутися до звичної упорядкованості, через неможливість досягти цього, стимулюють прагнення до авторитарного насильства. Повернути цілковите самовладання і бажання до подальшого розвитку суспільства для забезпечення “життя майбутнього століття” можна шляхом зміни стилю мислення, надання статусу “виправданого, закономірного” і нарешті “нормального” усьому тому, що сприймається як абсурд, божевілля. У цьому можна вважати виправданість зусиль з формування постмодерніського суспільствознавства.
З цієї позиції більшість негативних явищ можуть бути охарактеризовані як функціональні. Наприклад, можна стверджувати, що корупція дозволяє перебороти саботаж державних чиновників у реалізації ринкових відносин. Деякі державні службовці негативно ставляться до нових економічних структур і саботують їхню діяльність. Тільки гроші можуть служити для них аргументом для вирішення проблем. Без корупції взагалі нічого б не було: вона дозволяє залишатися суспільству “на плаву”. Більшість явищ, що ми називаємо негативними, не можна оцінювати в поняттях “добрі-погані”, а краще застосовувати інші терміни: “функціональні або нефункціональні”, тобто визначити чи дозволяють ці явища суспільству вирішувати проблеми або ні. Так, протез - це не добре і не погано, а дозволяє жити, це необхідність для інваліда. Таким протезом у нашому суспільстві-інваліді є корупція .
Загальні риси постмодернізму стосовно попередніх парадигм полягають в сполученні класичних і модерних принципів.Для класичних теорій властиві пошуки інваріантів, універсальних законів. На противагу цьому модернізм приділяє увагу унікальності, одиничним явищам. Постмодернізму властивий плюралізм основ, множинність ключових причинних зв'язків, детермінант. Суспільствознавчі теорії не просто різноманітні. Кожна з них стверджує свій тип універсальності. Постмодернізм не прагне спростовувати одну теорію на користь інший, а готовий розглядати різні підстави як рівнозначні. Художній принцип постмодернізму - полістилізм - у соціальних науках виявляє себе в множинності основ соціального мислення. Звідси соціалізм і капіталізм однаковою мірою розглядаються як підстави суспільного буття, що виявляється в моделі китайського ринкового соціалізму, у російських і українських реаліях, яким немає назви. Тоді як для класичної соціології капіталізм і соціалізм були альтернативами, а в посткласичному суспільствознавстві розглядалися унікальні моделі радянського соціалізму, арабського, африканського, що мало були схожі одна на одну.
Для класичного принципу фундаменталізму є модерністська паралель - холізм, цілісність. Якщо для класичних уявлень частина і ціле співвідносяться в рамках здорового глузду, то фізика мікросвіту змусила по іншому розглядати ці співвідношення: ціле і частина в посткласичному мисленні стали розглядатися якрівноправні. Холізм, як риса модерністської методології, розмивається в постмодерністській методології. Він немов би є і його немов би немає. Так, соціологічний підхід вбирає в себе інші дисциплінарні підходи. Ідея клонування, голографічного відображення, коли в кожній частині цілого міститься це ціле, співвідношення цілого та частки також набуває постмодерністського значення. У рамках сучасного постмодерністського мислення ідея віртуальної реальності знаходить висвітлення в спростуванні самої проблеми цілого і частини: частина претендує на статус цілого, а ціле є частиною. Цілісність соціального світу, яка втілена, наприклад, в ідеї “єдиного радянського народу”, замінена рівнозначними українською і російською ідеями. При тому рештки цілісності зберігаються, співіснують із частками як віртуальні. Співвідношення соціального цілого і частини приймає невизначений характер: ціле немов би є і немов би його нема. Це стосується і феномену СНД, і Європейської спілки, і більшості інших важливих проявів цілісного. Віртуальність цілого і частини вирішується ситуативно.