Транзитивне суспільство як виклик сучасності

Транзитивне суспільство як виклик сучасності

Процеси, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, можна описати в термінах теорії модернізації. Як відомо, ця теорія виникла для опису явищ змін у соціально-економічних відносинах традиційних суспільств колишніх колоніальних країн, що одержали після війни політичну незалежність та прагнули мати риси сучасних розвинутих суспільств. У працях Е.Етціоні, П.Бергера, Ш.Айзенштадта й ін. авторів розкриваються закономірності процесу модернізації й узагальнюється досвід модернізації в різних країнах і регіонах. Модернізація є рисою транзитивного суспільства.

Модернізація розглядається як процес міжнародної соціалізації. Подібно тому, як дитина засвоює в процесі соціалізації основні норми і цінності суспільства, так країни з традиційним укладом життя прагнули у своєму розвитку засвоїти взірці західної цивілізації. І хоча такі прагнення зустрічали критику навіть у західних країнах, зокрема в концепціях “негритюда”, все-таки процеси міжнародної соціалізації в багатьох країнах розглядалися як програма розвитку.

Колишні соціалістичні держави, звичайно, не були традиційними, подібно деяким африканським й азіатським країнам, але і перед ними вставали і продовжують стояти проблеми засвоєння норм і цінностей західних країн. Тому й у відношенні колишніх соціалістичних країн також стали застосовувати концепції модернізації в її інтерпретації як міжнародної соціалізації.

У зв'язку з цим варто зробити деякі додаткові зауваження. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою в закритих суспільствах потреби суспільства виникають у міру створення можливостей для їх задоволення. Це процеси економічного і соціального гомеостазу, що забезпечують стабільність і рівновагу в суспільстві. Доки СРСР було країною з закритим суспільством, проблеми розриву між виникаючими потребами і можливостями економіки і промисловості були не дуже гострі. Люди були бідні, але багато хто про це не знав. Значною частиною населення наша країна сприймалася кращою у світі, і люди відчували гордість за це. Після розриву залізної завіси не тільки в інформаційному, але й в економічному і політичному змісті, процеси гомеостазу були порушені. Приклади більш розвинутих країн породили проблему значного випередження росту потреб у порівнянні з можливостями економіки. Це у свою чергу викликало соціальну напруженість і масову незадоволеність країною, урядом, владою в цілому. Виник ефект “утрати майбутнього”, коли люди стали побоюватися за свою долю, за своє майбутнє. Утрата “культури самодостатності” викликала психологічну напругу, невдоволення і соціальну кризу. Перед країною встала проблема модернізації. Мова йде не просто про зростання економічних показників і обсягів виробництва товарів, а саме про засвоєння і задоволення політичних, споживчих і інших стандартів розвинутих європейських країн, тобто про проблеми міжнародної соціалізації.

Але процес модернізації потребує певного часу. Цей період можна назвати транзитивним, тобто періодом переходу, трансформації одного типу суспільства в інший. Стан межовості має властивість в один той же час набувати рис того стану, від якого процес відходить, й риси того стану, до якого процес переходить. Тобто транзитивне суспільство має змішану, не однорідну структуру.

Транзитивний характер елементам політичної системи і політичного режиму надає наявність у ньому різноманітних рис. Так, можна виділити п'ять рис політичного режиму України: 1) демократія (наявність парламенту, загальних виборів і т.п.); 2) олігархія (певна кількість особливо заможних людей, які контролюють деякі сектори влади, засоби масової інформації, які забезпечують лобі у парламенті і т.д.); 3) авторитарність, яка особливо виявляється на місцевому рівні, у деяких діях виконавчої влади; 4) мафіозно-кримінальні риси (наявність корупції, злочинності в структурах влади і т.п.); 5) номенклатурно-бюрократичний характер влади, який є частково спадщиною тоталітарного режиму, частково - придбаний вже в нових умовах. Добре відоме постійне зростання державно-адміністративного апарату, поширення сфери його впливу.Транзитивними політичні явища сприймаються ще і тому, що суспільство живе одночасно згідно з різних парадигм. Тому кожна політична сила знаходить свої аргументи для свого бачення реальності. Кожна парадигма намагається переструктурувати ситуацію, нейтралізувати, знецінити, анулювати правомочність парадигм, що конкурують. Якщо подібна конкуренція відбувається між силами приблизно рівними, оцінка реальності в суспільстві набуває транзитивного характеру. Надаючи реальності різну сутність політичні сили позбавляють цю реальність усякої сутності. Визначення ситуації рівними силами, що конкурують, нейтралізує таке визначення, від цього явище позбавляється аутентичності. Виникає ситуація суспільної невизначеності, неусвідомленості стану. Люди перестають розуміти, в якому суспільстві вони живуть і що треба робити для виходу з кризи. І де той третейський суддя, який у змозі знайти істину, додати явищу справжній, усталений характер?

Цим суддею може виступити час. Але й історія нашої країні має властивості транзитивності: у ній також аутентичність розмита протилежними оцінками. Будь-яка характеристика як нашого часу, так і минулого викликає миттєву реакцію: а ти хто, чиї інтереси представляєш? Якби в суспільстві була домінуюча політична сила, то судження більшості (в умовах демократії) або тиранічної влади (в умовах тоталітаризму) мало би статус істинного. У стані же рівноваги умовно правих і умовно лівих істини бути не може. Люди розмовляють різними мовами і не чують один одного. В цих умовах політика залежить від випадкових ситуацій.