Українці в російських етно-культурних стереотипах
“Ну, звичайно, малоросійська автономія, якщо вона стане на політичний порядок денний, буде вужчою від автономії польської і фінляндської. Думати так спонукає те міркування, що поляки і фінляндці - народиз власною історією і культурою, а малороси, українці - етнічний різновид без помітного минулого” (К нашей анкете // Украинская жизнь. - 1913. - 12. - С. 29).
Цікаво, що й сьогодні в російському суспільстві не змінилося не тільки ставлення до українців, але й логіка заперечення. Ось визначний російський культуролог, філософ і публіцист початку століття професор і князь Е.Н.Трубецькой. Відповідаючи на анкету “Українськой жизні”, ця безперечно розумна і чудово освічена людина вразила такими “аргументами”:
“... В Україні я не почуваюся за кордоном, а тому вважаю однаково примарними і “великоруський” і “українській” народ. Таких зовсім немає у світі”.
Навряд чи шановний професор ризикнув би навести подібний “аргумент” стосовно інших країн і народів. До речі, вже в наш час мені довелося прочитати такий же вислів у інтервю українській газеті “День” з боку відомого російського політика і вченого академіка О.М. Яковлєва, кодлишнього члена горбачовського політбюро. Вислів починався словами: “В Україні я не почуваюся за кордоном...” А майже сто років минуло...
Ну, а як виглядав і виглядає українець у російському письменстві, тоді ж написав В.Винниченко у своєму “Відкритому листі до російських письменників”, і з того часу цей текст не потребує, на жаль, змін і редагування, викликаних новими реаліями, бо цих реалій ще не з'явилося:
“... на сумну схильність до “хохляцьких”анекдотів страждають, за небагатьма винятками, всі російські письменники. Особливо ж вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні кілька років. “Хохол” неодмінно знайдеться у кожного белетриста”.
І яким же він постає в уяві російського у даному випадку освіченого товариства?
“Завжди і скрізь “хохол” - трохи дурнуватий, трохи хитруватий, неодмінно ледачий, меланхолійний і часом добродушний.
Про інші властивості людської психіки у “хохлів” з цих оповідань зовсім не чутно. Більше тридцяти мільйонів їх, а така дивовижна нерухомість і однобічність розвитку. Що не постать, то або незграбний дурень, то дурнуватий ледар, або ледачий пройдисвіт. І зрідка-зрідка це недалекий, сентиментальний, незлий телепень, на кшталт “хохла” М.Горького”.
Однак й сьогодні не бракує етнічних українців, котрі охоче зміцнюють саме такий імідж нашого народу в російській свідомості. Досить нагадати такі шедеври українського (?) шоу-бізнесу, як “Вєрка Сердючка” (Андрій Данилко), “Кролики” (Мойсеєнко-Данилець) та інших “тарапуньок”.
Важко визначити усю ту шкоду, що її було завдано образу українця цими типажами: жахлива, кострубата мова (пародія на українську), примітивність, інтелектуальна обмеженість, демонстративне глупство, дерев'яний гумор, провінційні дотепи. Фактично, секрет їхньої популярності саме у експлуатації образу того “хохла”, про котрого писав Винниченко, бо цей образ є надзвичайно звичним і улюбленим у російському і зросійщеному навколокультурному середовищі. Російській свідомості приємно зайвий раз переконатися у правильності свого розуміння “хохла”, “Хохляндії”: дика карикатурна мова, культивований ідіотизм і несмак, безнадійна провінційність.
Не випадково цей стиль має такий помітний успіх у сучасній Росії і охоче винагороджується. Ось повідомлення: “Кубок гумору та диплом лауреата першої премії в номінації розмовного жанру отримав Андрій Данилко у Москві на Всеросійському конкурсі (! - І.Л.) артистів сатири і гумору. На урочистій церемонії Кубок вручили найвеселіші члени авторитетного журі Євген Петросян і Клара Новикова. За час перебування в Москві Андрій встиг знятися в двох популярних програмах на телеканалах “ТВ-центр” і “МТУ- Россия” та дістав запрошення на участь у зйомках новорічної телепередачі “Аншлаг, аншлаг”.
Саме на такий тип українця і українки є величезний попит у сусідній країні. І він задовольняється.
Але наскільки б не ображав українців цей абсолютно принизливий і неприйнятий імідж у російській свідомості, будь-які скарги і демонстрації обурення будуть цілком марні. Етнічні стереотипи змінюються лише під тиском реалій. Успішною розбудовою власної держави, нації, культури і економіки наші співвітчизники змусять російську свідомість створити зовсім інший, шанований і престижний образ українця.