МЕНТАЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ, БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНЦІВ

Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з окре-мих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а включають в се-бе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Етноси мають своє “обличчя” сформоване етногенезом, історією і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура, духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ве-дучою і визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу, так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда (представ-ника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж історичними об-ставинами його життя, а в більшій.

Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень, цінно-стей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова, бо дає окремому етносу чи індивіду орієн-тири життя: “Для чого і в ім’я чого жити і боротися?” Смисли є визначальними ру-шіями людського буття, бо коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпі-ти будь-які умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин, причому ментальна частина передує рефлексивній.

Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозрив-но пов’язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий, досвідний) і рефле-ксивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедент-ний). Становлення духовної культури розпочинається з її, культури, ментальної час-тини, яка виступає в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна духовність є пер-шою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю поведінки окремих індивідів. Коло ді-яльностей як індивіда, так і спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окре-мих сторін світу, а стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях при породженні дії чи вчинку.

Ментальна духовність має в своїй основі колективні уявлення та архетипи ко-лективного несвідомого. Психодіяльні і психоповедінкові архетипи започаткували-ся ще на початку етногенезу (15). З плином часу вони ускладнюються, вбудовують-ся і вибудовуються в систему ментальної духовності етносу, традиційно передають-ся через покоління і через колізії та апокаліпсиси в історії етносу. Засвоєння архе-типів (давніх праобразів) материнської спілки є початком соціалізації індивіда; во-ни привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно), але складають базу для становлення індивідуальної свідомості як образу світу від якого індивід відштовхується в своїй орієнтації у реальному світі. У випадках психічної інволюції чи деградації індивіда архетипи втрачаються останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш консервативною частиною психіки індивіда, яка ро-бить цього індивіда типовим представником етносу; служить не лише початком і базою свідомості, але і “ситом”, “цідилком” “призмою (тобто етноконтролюючим фільтром) у його характерному стосунку до світу, до інших людей, до самого себе. Архетипи колективного несвідомого “вкорінюють” індивіда в буття, бо саме на ос-нові ментальності розвивається буттєва (чи буденна) свідомість пересічних членів етносу, їх свідомість для буття.

Ментальність включає в себе також настанови (стосунки і готовності), які про-являються у передбачуваній, наперед визначеній., спрямованості психіки на певний спосіб і стиль взаємодії з світом, які (спосіб і стиль) втілюються в образах-уявленнях (звична неусвідомлена, але реально діюча інформація) і в автоматичних динамізмах (звична неімпульсивна енергетика), через які реалізуються образ світу і життєва філософія етносу чи іншої спільноти.

Змістом ментальностей індивідів є психологічна культура соціальних груп, які дійсно несуть на собі і виконують культуру та історію і які, одночасно, мимовільно їх творять. Психологічна культура соціальних груп певної епохи включає в себе на-становчі психічні утворення які не усвідомлюються, але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці, одержані в спадок від предків і попередників (взірці вірувань, зразки переживань, кліше думань, стереотипи вчинків, шаблони вирішення про-блем).Ментальні образи уявлення і динамізми, які складають основу образу світу і життєвої філософії етносу, хоча і мають певні відмінності в окремих субетносах і групах, зберігають базове системне співвідношення настановчих стереотипів світо-осягнення спонук до діяльності і рис поведінки, яка виявляє себе в породженні ха-рактерних для даного етносу чи групи особливостей тлумачення світу, кола діяль-ностей і стилю поведінки. Це панівне панівне ментальне співвідношення настанов-чих спонук, рис і тлумачень є системним психічним новоутворенням, яке ми назве-мо супідлеглістю настанов ставлень, бо система тут складається, в основному, за принципом значущості певних дій і вчинків для виживання етносу, групи чи окре-мого індивіда: менш важливе ставлення підпорядковується і підлягає більш важли-вому. Уся система діє за певними взірцями, настановчо. Супідлеглість настанов ставлень є гуртовою для всіх представників даного етносу чи групи в певну епоху, на конкретних теренах і у визначеному оточенні.