СОЦIАЛIЗМ ДИТИНИ ЗА МЕЖАМИ СIМ'Ї

Суспiльство це не просто зiбрання людей, а результат взаємодiї мiж людьми, тобто насамперед тi зв'язки i вiдносини, якi складаються у процесi їх суспiльної дiяльностi. Саме зв'язки i вiдносини становлять сутнiсть людини. Оскiльки самi суспiльнi вiдносини не залишаються незмiнними, а змiнюються по мiрi розвитку суспiльства, то це також значить не залишається незмiнною, i сутнiсть самої людини.

Так, змiна в доктринi освiти i виховання любої держави призводить до того, що змiнюється iдеал особистостi, всi оцiнки i самооцiнки. “Формування особистостi, змiстом якого є соцiалiзацiя, а механiзмом - засвоєння соцiальних ролей, є основним, але не кiнцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку iндивiдуальностi. Останньому не достатньо придiлялась увага в теорiї комунiстичного виховання. Хоча в нiй великий наголос робився на самовихованнi, але воно розумiлось не як саморозвиток чи самоактуалiзацiя, а скорiше, як формула самоконтролю”.

Виховання в сiм'ї чи в школi, цiлеспрямоване або стихiйне - завжди по сутностi соцiальне. Якi б не були оригiнальнi в методах виховання батьки i педагоги, їх цiлi, бажання визначенi суспiльством, тими чи iншими соцiальними групами i конкретними iсторичними умовами. Взагалi виховання це постiйний процес, тобто кожна людина з збiгом життя пiдпадає якимось впливам з боку суспiльства i змiнюється. “Людина, як соцiальна одиниця є продуктом виховання, а не результатом вроджених або суспiльних умов”, писав академiк Бехтєрєв.

Iсторичний досвiд людства ще в еполху античностi зафiксував iдею соцiальної обумовленостi становлення та життєдiяльностi кожної людини. В Древньому Римi про немовлят говорили як про “чисту дошку” на якiй пише вихователь. Iдея соцiального виховання розроблялась i французькими просвiтителями. Концепцiї їх виконання складаються з трьох головних рис:

- суспiльне виховання спрямоване на формування гармонiйно, всебiчно розвинутої особистостi;

- виховання дiтей в дитячих закладах органiчно поєднується з безпосереднiм вихованням дорослими своїх педагогiчних обов'язкiв по вiдношенню до пiдростаючого поколiння;

- основа виховноi системи є праця “спочатку обслуговуюча, а в майбутньому i суспiльно корисна.

В ХIХ - ХХ столiттях багато педагогiв та суспiльних дiячiв звертаються до теми суспiльного виховання, а також до його зв'язкiв з сiм'єю. “Родина завжди залишається головним каменем суспiльного

розвитку”, писав Сухомлинський В.А.

Великого поширення набула iдея суспiльного виховання в роки

радянської влади в практичних дослiдах та роботах радянських педагогiв

Макаренка, Сухомлинського та iнших. Макаренко рахував, що виховання

соцiальний процес в самому широкому розумiннi цього слова. “Виховуе

все. Люди, речi, явища, але перш за все люди. З них перше мiсце

займають батьки i педагоги”.

В наш час ми маемо змогу познайомитись i вивчити теоретичну

спадщину видатних педагогiв та дiячiв України, якi були вiдринутi в

радянськi часи, як буржуазнi та нацiоналiстичнi, як не пiдходящi для

радянських людей. Цi працi Б. Грiнченка, В. Вiнниченка, К. Ушинського,