Система освіти, її зміст та призначення

Які ж прояви має глобальна криза освіти? Насамперед, як стверджують В.М.Піча, О.М.Семашко та Н.Й.Черниш, йдеться про кризу соціалізації.

Класична система освіти менш за все здатна забезпечити опанування молоддю всієї множини майбутніх соціальних ролей. Вирішення проблеми безболісної адаптації молоді до реальної дійсності, подолання девіантної поведінки та маргінального існування ще не знайдено освітянською галуззю в оптимальній формі.

По-друте, зростання розриву між освітою та культурою. Традиційна освіта та практика навчання дозволяє в основному надбати знання чи норми способу життя, але не цінності духовності та культури, які включаються в освіту у вигляді еклектичних сурогатів (навчальних предметів) і не забезпечують наслідування у духовному зв’язку поколінь.

Рік у рік зростає відставання освіти від науки. Наука ХХ ст. кардинально змінилась у фундаментальному та спеціальному аспектах: визнала множину істин, відмовилася від універсальних зазіхань та звернулася до етичних пошуків, але система освіти методологічно й дидактично спинилась у межах подоби світу ХІХ ст., що знижує авторитет знання та мотивацію до навчання.

Нарешті, інститут сучасної освіти не зміг подолати проблеми пригнічення людяного у людині, про що свідчить функціональне завдання системи освіти готувати державі об’єкти соціальної маніпуляції, а не суб’єкти соціальної дії.

Крім того, прояви глобальної кризи пов’язані із збереженням дисфуикцій сучасних освітянських систем, що не відповідають соціальним очікуванням людей у суспільстві. Суттєвість глобальної кризи достатньо боляче відображається у критиці традиційної парадигми освіти, орієнтованої на технократичні й конформістські цінності, яку можна зустріти у сучасній соціологічній, педагогічній та філософській літературі.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними факторами, зокрема, крахом основних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи, одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи; залишкоаим принципом фінансування освіти і культури; відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи; соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями; зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф.Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті ХХ ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи: зростання “функціональної неосвіченості”, зростання розриву між освітою і культурою, відставання освіти від науки, збереження функцій сучасних освітянських систем, послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді та ін. Слід відмітити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так і невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання.

Використана література:

1.Соціологія: В.М.Піча загальний курс Київ 2000р.

2.Соціологія: (навчальний посібник) Марчук П.П. Тернопіль 1998р.

3.Соціологія: підручник для вузів \В.Н. Лавриненко, М.А.Найтов М.: Культура і спорт, ЮНИТИ 1998р.

4.Соціологія: Навчальний посібник \за зачальною редакцією Ш.В. Туленкова. – К.: МАУП, 1998р.

5.Соціологія: Підручник \ за редакцією Андрущенко В.П., Волович В.І. та ін. 1998р.

План

1.Система освіти, її зміст та призначення.............................................1