Проблеми та перспективи соціальної політики в Україні

До числа основних умов підвищення рівня оплати праці слід віднести і погашення заборгованості із заробітної плати. Подолання заборгованості з виплати зарплат можливе за умови здійснення комплексу заходів на всіх рівнях господарювання, включаючи реформування податкової системи, легалізацію тіньової економіки, зміцнення фінансової дисципліни, раціональне використання бюджетів всіх рівнів, ресурсозбереження, зміцнення правової бази тощо.

б) Демографічна та трудоресурсна політика

З огляду на значну важливість демографічної складової людського капіталу, соціальна політика в Україні має виходити з наступного:

•при формуванні основних напрямів соціальної політики держави слід враховувати як забезпечення матеріального добробуту населення, так і цілеспрямоване сприяння відтворенню населення відповідної кількості та якості. Останнє, як завдання, що належить до сфери загальнонаціональних інтересів, в жодному разі не може бути віддане лише на індивідуальний розсуд громадян;

•потребує нагальної розробки цільова стратегія забезпечення підтримки демографічного розвитку України, яка включала б об’єктивний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку демографічного і трудоресурсного потенціалу країни та визначала пріоритети й інструменти поліпшення ситуації в демографічній сфері;

•необхідне об’єднання зусиль вже діючих і розроблюваних національних програм, концепцій та стратегій соціально-демографічного спрямування, налагодження моніторингу їхнього виконання та координації для виключення дублювання заходів різних програм та розпорошення коштів, що виділяються з метою вирішення проблеми збереження демографічного і трудоресурсного потенціалу країни;

•в умовах низького рівня демографічного відтворення необхідно особливу увагу звернути на сім’ї з дітьми з метою забезпечення молодому поколінню рівного доступу до освіти, медичного обслуговування, професійної підготовки, що дозволить сформувати людський капітал, який відповідатиме потребам трансформованої економіки країни.

Пріоритетне місце в процесі реалізації та розвитку людського потенціалу країни посідає політика на ринку праці. До останнього часу підтримка рівноваги на цьому ринку забезпечувалася значною мірою через вимушені відпустки, заборгованість із виплати зарплати, невідповідність винагороди за виконану роботу. У зв’язку з посиленням фіскальної політики та здійсненням заходів щодо зменшення рівня тінізації економіки відбувається поступове згортання кількості тіньових робочих місць, що загострює проблему збільшення легальної зайнятості.

Політика держави в цьому напрямі повинна бути спрямована, в першу чергу, на розробку економічних механізмів заохочення роботодавців до створення нових робочих місць для молоді. Потребує докорінної зміни система професійної підготовки та підвищення якості робочої сили у відповідності до тих структурних змін, які відбуваються в перехідній економіці.

Державна політика щодо регулювання ринку праці, з одного боку, має більше враховувати інтереси сегментів цього ринку. Так, для осіб, які мають особисте підсобне господарство, розмір заробітної плати відіграє менш важливу роль, ніж інші переваги офіційної зайнятості. Для працівників похилого віку має значення збереження професійної належності, у той час як молодь орієнтована більше на максимізацію доходу. З іншого боку, необхідними є заходи щодо певної консолідації ринку праці, знищення багатьох його внутрішніх обмежень. Йдеться про підвищення трудової мобільності, забезпечення прозорості трудових відносин, відкритості ринку праці для справедливої конкуренції, витіснення його тіньових сегментів і негрошових стимулів.

У кінцевому підсумку консолідація ринку праці залежить від усунення його структурних диспропорцій. Ключову роль в розв’язанні цієї стратегічної проблеми має відігравати система освіти. Зараз вона орієнтована головним чином на академічне удосконалення, ніж на забезпечення зайнятості, розширення кар’єрних можливостей випускників, сприяння структурним перетворенням в економіці, ефективне використання бюджетних коштів, задоволення платоспроможного попиту підприємств і сімей на освітні послуги. Неврахування конкретних потреб суспільства обумовило глибокі диспропорції в системі професійної освіти, у тому числі перетворення ряду вузів на центри з підготовки майбутніх безробітних .

У вузах насамперед необхідно змінити структуру підготовки кадрів на користь спеціальностей, що визначають науково-технічний прогрес і мають попит на ринку праці. Важлива зараз також підготовка кваліфікованих робочих кадрів і спеціалістів середньої ланки як фундаменту суспільної стабільності в майбутньому внаслідок існуючої надлишкової чисельності кадрів з вищою освітою певних спеціальностей.Для підвищення рівня продуктивного використання людського потенціалу країни, яке забезпечить можливість його розширеного відтворення, необхідна політика, яка передбачатиме: