Традиційні громадські спільності

План

1.Соціально-побутове утворення - громада.

2.Громадсько-виробничі організації.

3.Соціально-політичні організації.

4.Самобутнє громадське утворення українського народу.

5.Релігійно-громадські спільності.

1.Протягом віків українське суспільство базувалося на системі традиційних зв’язків та громадських спільностей що забезпечували в ньому певний порядок. Головною такою спільністю була громада – самоврядне соціально-побутове утворення, характерне для східного слов’янства. Громади (общини) поділяються на два основних типи: первісну і селянську (сусідську). Українцям була притаманна саме селянська община, переважно у формі землеробської громади. Починаючи з доби Київської Русі і аж до ХІV ст. селянська громада, виступала первинним адміністративно-юридичним осередком.

З розпадом Київської Русі на удільні князівства із соціальним розташуванням суспільства верв. (громада) трансформується у селянську громаду, відому як копа (купа). Вона була органом місцевого самоуправління в її основу був покладений принцип приватної власності на землю.

Основний принцип розподілу власності української громади - реалізовувався у різних регіонах по-різному, оскільки в державах, до складу яких входили окремі землі України, існували свої правові норми землеволодіння і землекористування.

В Україні існували правові, системи кількох типів: на Наддніпрянщині тривалий час побутувало руське право, у Прикарпатській Русі – волоське, у Галичині – німецьке, а в поліських районах України земельне право майже до ХІХ ст. регулювалося Литовським статутом 1529 р.

Громади усіх типів мали подібну ієрархічну структуру. Вищим органом були загальні сходи членів громади, котрими могли бути лише голови домогосподарстві. Громада обрала виконавчу владу – сільську старшину, яку представляли: отаман (або війт), десятники (ватажки) – помічники отамана, присяжними, сільський писар та береза (вайда, калфа) – отаман парубоцької громади.

До функцій отамана входили виконання фіскальних обов’язків – збирання податків, а також розгляд селянських скарг, регулювання, зберігання і розвиток етичних традицій.

Слід сказати, що рішення сільської старшини, як правило збігалися з громадською думкою, бо саме вона була визначальною у дотриманні традиційних форм спілкування.

Цікавою рисою громадських сходів було залучення так званих глитаїв – професійних красномовців, якому доручали відстоювати ті чи інші корпоративні інтереси.

Серйозною підставою громадська думка була і при виборах та перевиборах посадових осіб. Механізм формування громадської думки був досить складним і мав кілька, так би мовити, контрольних інстанцій. Перша – сім’я. За порядком у родині, за поведінкою стежив голова сім’ї. Тому господарі всіляко дбали про репутацію своєї родини, і ця репутація нерідко зберігалася від покоління до покоління. Другий + рівень контролювання усталених норм поведінки – це коло родичів, котрі опікувались репутацією всього роду.

2.Міське населення України, як і сільське, об’єднувалося у певні громадсько-виробничі організації. Міське суспільство мало корпоративний устрій, чому особливо сприяло Магдебурзьке право – своєрідне самоврядування міст, характерне для ХVЫ-ХVІІІ ст.

Основним типом міських об’єднань були цехи, і це природно, оскільки вони об’єднували ремісницький та робітничий люд, котрий становив переважну більшість міського населення. Окремі цехи об’єднували гончарів, ковалів, музикантів лікарів, рибалок та ін.