Призначення_та_склад_продуктивні сили
Саме людина, або робоча сила, є основною продуктивною силою суспільства. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у просессі виробництва матеріальних благ. Робоча сила ріально існує в особі людини-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елементом виробництва.
Світова економічна думка називає різні об'єкти купівлі-продажу того товару, який є єди¬ним творцем продуктів. Найпоширеніші три точки зору. Згід¬но з першою таким об'єктом купівлі-про¬дажу є праця, згідно із другою — робоча сила, згідно з третьою — послуги праці або робочої сили.
Уперше працю назвав об'єктом купівлі-продажу У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати) величина визначається необхідними для існування ро¬бітника засобами (їх мінімумом). Аналогічно сут¬ність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас ос¬¬¬но¬вою заробіт¬ної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення жит¬¬тя робітника і виховання дітей, а її ниж¬чою межею — фізичний мінімум. Крім цього, вели¬чи¬на зар¬плати визначається нормами споживання, що склалися, тради¬ціями, культурним рівнем, бо¬ротьбою робітників та співвідно¬шенням сил між ними і капіталістами.
Дотримуючись таких же поглядів, Д.Рікардо виділяв при¬родну і ринкову ціну праці. Пр謬ро䬬на — це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робіт¬ників, про¬до⬬ження їх роду, так і певною мірою для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо пр謬родної під впливом природного руху працездатного населення, співвідно¬шення попиту і про¬позиції на працю.
Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі су¬часні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, ан¬глійський економіст Дж.Хікс та ін.).Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес сві¬¬домої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозміню¬ють зовнішню природу. На ринку ро¬бітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і ду¬¬хо⬬них властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід оттожнювати. Капі¬таліст купує в робітника — власника робочої сили — тимчасо¬ве ро第по¬ряд¬жен¬ня нею. По-друге, купівля-продаж праці всту¬пає у суперечність із законом вартості, не дає змо¬ги розкрити джерело вартості і додаткової вартості.
Певна теоретико-методологічна нечіткість попередніх то¬чок зору зумовила появу ще однієї концепції. Вона полягає я тому, що товаром є не робоча сила, а послуги, які надаються цією робочою силою, або послуги праці. П.Самуельсон з цього приводу зазначав, що люди за певну ціну «здають свої послуги в оренду», а заробітна плата є формою доходу, ціною одного з фак¬то¬рів виробництва. Іншими формами доходу він називає прибуток, ренту, позичковий процент.
Ця позиція значною мірою збігається з поглядами К.Маркса, коли він конкретизував своє розуміння продажу робочії сили. Капіталіст, на його думку, купує не що інше як тимчасове роз¬по¬рядження робочою силою.
З трьох наведених точок зору найнелогічнішою є та, згідно з якою купується-продається праця. Неможливість продажу праці означає, що доцільніше об'єктом купівлі-продажу вважа ти не послуги праці, а послуги робочої сили.
Хоч робочу силу не слід відокремлювати від людини, її ділення цієї категорії цілком правомірне при розгляді людини економічної (Ното есонотісиз). Суб'єктом господарства є не робоча сила, а людина в сукупності всіх її сутнісних сил. Виходячи з цього, найдоцільніше стверджувати про продаж-купівлю робочої сили. Цю категорію визнають і деякі західні економісти.
Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних власти-востей людини, які вона застосовує в процесі виробництва споживних вартостей. Робоча сила — основний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром вона стає лише в умовах капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.
Як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживну вартість і вартість. Але робоча сила — товар специфічний.
Капіталіст купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче спо¬жи¬вання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого харак¬теру і по¬зна¬чаєть¬ся на кожній із сторін товару робоча сила. З погляду споживної вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстракт¬ної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.