СОЦІАЛЬНІ І КУЛЬТУРНІ ЗМІНИ І СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ
Пристосування являє собою складний процес, у якому можна виділити ряд особливостей. Це підпорядкування, компроміс, терпимість.
Усяка зміна ситуації в середовищі, що оточує індивіда чи групу, змушує їх або підкоритися йому, або вступити з ним у конфлікт. Підпорядкування - обов'язкова умова процесу пристосування, тому що будь-який опір значно утрудняє входження індивіда в нову структуру, а конфлікт робить це входження чи пристосування неможливим. Підпорядкування новим нормам, звичаям чи правилам може бути усвідомленим чи неусвідомленим, але в житті будь-якого індивіда воно зустрічається більш часто, чим непокора і відкидання нових норм.Компроміс - це форма пристосування, що означає, що індивід чи група погоджуються з умовами, що змінюються, і культурою шляхом часткового чи повного прийняття нових цілей і способів їхнього досягнення. Кожен індивід звичайно намагається дійти згоди, з огляду на власні сили і те, якими силами розпоряджається навколишнє середовище, що змінюється, у визначеній ситуації. Компроміс - це баланс, тимчасова угода; як тільки ситуація змінюється, приходиться шукати новий компроміс. У тих випадках, коли цілі і способи їхнього досягнення в індивіда чи групи не можуть задовольнити індивіда, компромісу досягти не вдається й індивід не пристосовується до нових умов навколишнього середовища.
Необхідною умовою для успішного протікання процесу пристосування є терпимість стосовно нової ситуації, новим зразкам культури і нових цінностей. Наприклад, з віком наше сприйняття культури, змін і нововведень міняється. Ми вже не можемо цілком прийняти молодіжну культуру, однак можемо і повинні відноситися до неї терпимо і шляхом такого пристосування мирно співіснувати з нашими дітьми й онуками. Те ж можна сказати про емігранта, що виїжджає в іншу країну, що просто зобов'язаний терпимо відноситися до зразків далекої йому культури, ставити себе на місце навколишніх його людей і намагатися зрозуміти їх. У противному випадку процес пристосування не буде успішним.
Асиміляція. Асиміляція - це процес взаємного культурного проникнення, через який особистості і групи приходять до поділюваного всіма учасниками процесу загальній культурі. Це завжди двосторонній процес, у якому кожна група має можливості для проникнення своєї культури в інші групи пропорційно своєму розміру, престижу й іншим факторам. Процес асиміляції найкраще проілюструвати на прикладі американізації іммігрантів, що прибувають з Європи й Азії. Прибулі у великій кількості іммігранти в період з 1850 по 1913 р. в основному утворили іммігрантські колонії в містах на півночі США. Усередині цих етнічних колоній - малої Італії, малої Польщі і т.д. - вони жили багато в чому відповідно до зразків європейської культури, приймая деякі комплекси американської культури. Однак їхні діти починають дуже різко відкидати культуру батьків і усмоктувати культуру своєї нової батьківщини. Вони часто вступають у конфлікт із батьками з приводу старих культурних зразків. Що стосується третього покоління, то їхня американізація практично завершується, і новоспечені американці почувають найбільш зручними і звичними американські зразки культури. Таким чином, культура дрібної групи асимілювалася в культурі великої групи.
Асиміляція може значно послабляти і гасити групові конфлікти, змішуючи окремі групи в одну велику з однорідною культурою. Це відбувається тому, що соціальний конфлікт передбачає поділ груп, але коли культури груп асимілюються, усувається і сама причина конфлікту.
Амальгамизація - це біологічне змішування двох чи більш етнічних груп чи народів, після чого вони стають однією групою чи народом. Так, російська нація складалася шляхом біологічного змішування багатьох племен і народів (поморів, варягів, західних слов'ян, меря, мордви, татар і ін.). Расові і національні забобони, кастова замкнутість глибокий чи конфлікт між групами можуть утворити бар'єр на шляху амальгамизації. Якщо ж вона буде неповної, у суспільстві можуть з'явитися статусні системи, у яких статус буде вимірятися "чистотою крові". Наприклад, у Центральній Америці чи в деяких частинах Південної Америки для володіння високими статусами необхідно іспанське походження. Але тільки процес амальгамизації цілком закінчується, грані між групами стираються і соціальна структура більше не залежить від "чистоти крові".
Підтримка границь. Значення процесів асиміляції й амальгамизації полягає в основному в стиранні границь між групами, знищенні формального поділу, у появі загальної ідентифікації членів групи.
Прикордонні лінії між соціальними групами є головним аспектом соціального життя, і ми присвячуємо багато часу й енергії їх установленню, підтримці і модифікації. Національні держави визначають свої територіальні границі і встановлюють знаки, огородження, що доводять їхнього права на обмежену територію. Соціальні групи без територіальних обмежень установлюють соціальні границі, що відокремлюють їхніх членів від всього іншого суспільства. Для багатьох груп такими границями може служити мова, діалект чи спеціальний жаргон: "Якщо він не говорить мовою, то він не може бути одним з нас". Уніформа також сприяє відділенню членів групи від інших груп: лікарі відокремлюються від солдатів чи міліції своїми білими халатами. Іноді поділяючим символом можуть бути відмітні знаки (з їх поміччю відрізняються, наприклад, члени індійських каст). Однак найчастіше в членів групи немає явної символічної ідентифікації, вони мають тільки важковловиме і важкофіксуєме почуття "приналежності", зв'язане з груповими стандартами, що відокремлюють групу від всіх інших.Групи не тільки мають потребу у встановленні визначених границь, але і повинні переконати своїх членів у тім, що вони ці границі визнають як важливі і необхідні. Этноцентризм звичайно розвиває в індивіда переконання в перевазі його групи й у недоліках інших. Значну роль у вихованні такого переконання грає патріотизм, що говорить нам, що ослаблення національного суверенітету шляхом інтернаціональної угоди може бути фатальним.