СОЦІАЛЬНІ І КУЛЬТУРНІ ЗМІНИ І СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

З усього різноманіття соціальних процесів можна виділити деякі загальні риси, сукупність яких дозволила соціологам Р. Парку і Э. Берджесу створити класифікацію основних соціальних процесів. Це процеси кооперації, конкуренції, пристосування, конфлікту, асиміляції, амальгамизації. До них звичайно приєднують два інших соціальних процеси, що виявляються тільки в групах, - підтримка границь і систематичні зв'язки.

Слово кооперація походить із двох латинських слів: "до" - "разом" і "операри" - працювати. Кооперація може протікати в диадах (групах із двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соціальному чи шарі суспільстві).

Кооперація в примітивних суспільствах звичайно має традиційні форми і протікає без усвідомленого рішення трудитися спільно. На островах Полінезії жителі спільно ловлять рибу не тому, що вони так вирішили, а тому, що так робили їхні батьки. У суспільствах з більш развитою культурою, технікою і технологією створюються підприємства й організації для навмисної кооперації діяльності людей. В основі будь-якої кооперації лежать погоджені дії і досягнення загальних цілей. Для цього необхідні такі елементи поводження, як взаєморозуміння, погодженість дій, установлення правил співробітництва. Кооперація насамперед зв'язана з бажаннями людей співробітничати, і багато соціологів вважають це явище заснованим на безкорисливості. Однак проведені дослідження і просто досвід показують, що корисливі цілі в більшому ступені служать кооперації людей, чим їхньої симпатії й антипатії, чи небажання бажання. Таким чином, головний зміст кооперації складається насамперед в обопільній користі.

Кооперація в членів малих груп настільки звичайне явище, що історія життя більшості індивідів може бути визначена в основному як їхня спроба стати частиною таких груп, а також регулювати кооперативне групове життя. Навіть найбільше яскраво виражені індивідуалісти змушені погоджуватися з тим, що вони знаходять задоволення в сімейному житті, у групах проведення дозвілля й у групах на роботі. Необхідність у подібній кооперації так велика, що ми іноді забуваємо, що успішне стабільне існування групи і задоволеність її членів багато в чому залежать від здатності кожного до включення в кооперативні взаємозв'язки. Особистість, що не може легко і вільно кооперуватися з членами первинних і малих груп, імовірно, буде ізольована і, можливо, не пристосується до спільного життя. Кооперація в первинних групах важлива не тільки сама по собі, але і тим, що вона незримо зв'язана з кооперацією у вторинних групах. Дійсно, усі великі організації являють собою мережу малих первинних груп, у яких кооперація функціонує на основі включення індивідів у велике число особистісних взаємозв'язків.

Кооперація у вторинних групах виступає у виді багатьох людей, що працюють спільно у великомасштабних організаціях. Бажання людей співробітничати для досягнення загальних цілей виражається через урядові заклади, приватні фірми і релігійні організації, а також через групи з вузкоспеціалізованими інтересами. Така кооперація не тільки включає багатьох людей у даному суспільстві, але й обумовлює створення мережі організацій, кооперирующихся діяльність на рівні державних, регіональних, національних і міжнаціональних взаємозв'язків. Основні труднощі при організації такої великомасштабної кооперації викликає географічна довжина кооперативних зв'язків, досягнення угоди між окремими організаціями, запобігання конфліктів між групами, окремими індивідами і підгрупами, що вони складають.Конкуренція - це боротьба між індивідами, чи групами суспільствами за оволодіння цінностями, запаси яких лімітовані і нерівним чином розподілені між індивідами чи групами (це можуть бути гроші, влада, статус, любов, вдячність і інші цінності). Вона може бути визначена як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення чи випередження суперників, що прагнуть до ідентичним цілям. Конкуренція заснована на тім факті, що люди ніколи не можуть задовольнити усі свої бажання. Тому конкурентні відносини процвітають і в умовах достатку, точно так само, як суперництво в справі заняття вищих, високооплачуваних робочих місць існує й в умовах повної зайнятості. Якщо розглядати взаємини статей, то і там практично у всіх суспільствах існує гостра конкуренція за увагу з боку визначених партнерів протилежної підлоги. Конкуренція може виявлятися на особистісному рівні (наприклад, коли два керівники борють за вплив в організації) чи носити безособовий характер (підприємець бореться за ринки збуту, не знаючи особисто своїх конкурентів). В останньому випадку конкуренти можуть не ідентифікувати своїх партнерів як суперників. Як особистісна, так і безособова конкуренція здійснюється звичайно відповідно до визначеного правилах, що фокусують увага на досягненні і випередженні суперників, а не на їхньому усуненні.

Хоча конкуренція і суперництво присущи всім суспільствам, гострота і форми їхнього прояву дуже різні. У суспільствах, де існують в основному запропоновані статуси, конкуренція, як правило, менш помітна; вона переміщається в малі групи, в організації, де люди прагнуть бути "першими серед рівних". Для особистості, що живе в такім суспільстві, конкурентні відносини починаються з дитинства (наприклад, у Англії чи Японії подальша кар'єра багато в чому залежить від школи, у якій дитина починає своє навчання). Крім того, у кожній групі чи суспільстві по-різному угадується співвідношення процесів співробітництва і конкуренції. У одних групах існують яскраво виражені процеси конкуренції, що набрякають на особистісному рівні (наприклад, бажання висунутися, воювати, більша матеріальна винагорода), в іншіх -особистісне суперництво може відходити на другий план, особистісні відносини носять в основному характер співробітництва, а конкуренція переноситься на взаємини з іншими групами.