Живлення_рослин

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Умови живлення рослин є одним з основних регульованих факторів, яким можна впливати на продуктивність сільськогосподарських культур, зокрема цибулі ріпчастої. Біологічні потреби цієї культури зумовлюють певні особливості реакції на види, форми добрив, строки та дози їх внесення (Барабаш О.Ю., Гончаренко В.Ю., Жук О.Я., Болотських А.С. та ін.). Створенням оптимальних умов живлення рослин та забезпеченням високого технологічного рівня вирощування можна отримувати не лише сталі врожаї цієї культури з високими показниками якості і здатністю до тривалого зберігання, а й підтримувати родючість грунту на високому рівні. Зазначений напрям є підсумковим акцентом проаналізованих літературних джерел.

ПРОГРАМА, ОБ’ЄКТИ, МЕТОДИКА ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводили в овочевому стаціонарі кафедри агрохімії та якості сільськогосподарської продукції НАУ (Бориспільський р-н Київської обл.) на темно-сірому опідзоленому легкосуглинковому грунті. Він характеризувався слабокислою реакцією сольової витяжки, середнім рівнем забезпеченості азотом, фосфором і калієм, а також вмістом гумусу, що становив близько 3,0 %. Агрофізичні показники не відхилялися від інтервалів, властивих цьому грунту.

Дослідження з добривами проводили за схемою: 1. Контроль (без добрив). 2. Вермикомпост (6 т/га). 3. Вермикомпост (3 т/га) + N45Р50К50. 4. N90Р100К100. 5. N45Р50К50. 6. N45Р50К50 + N45 (кореневе підживлення). 7. N45Р50К50 + N45 (кореневе підживлення) + ”Ріверм” (позакореневе підживлення). Добрива вносили під передпосівну культивацію. Кореневе підживлення проводили аміачною селітрою у фазу 4–6 листків, а позакореневе  “Рівермом” (0,01%-м розчином) у період формування цибулини. Замочували насіння на 12 год. у 0,02 %-у розчині “Ріверму” з наступним підсушуванням до сипкого стану. Контролем слугували варіанти з добривами, в яких висівалося незамочене насіння. Доза вермикомпосту за сумою NPK була еквівалентною рекомендованій Інститутом овочівництва та баштанництва УААН для Північного Лісостепу дозі N90P100K100 .

Технологічними основами були традиційна схема вирощування, рекомендована Інститутом овочівництва та баштанництва УААН, і вдосконалена, розроблена кафедрою агрохімії та якості сільськогосподарської продукції НАУ (табл. 1). Досліджували сорти цибулі ріпчастої: Сквирська (Сквирська селекційна дослідна станція) та Балстора Рейсбургер (фірма “Бейо Заден”). Дослід

Таблиця 1-

Порівняльна характеристика технологій вирощування цибулі ріпчастої

(агрофірма “Біотех”)

закладено згідно з методикою, прийнятою в агрохімії. Зразки грунту та рослин відбирали у фази сходів, 4–6 листків, формування цибулини та технічної стиглості. У грунті визначали вміст нітратного азоту іонселективним методом за Олександровою і Губарєвою, амонійного – фотоколориметрично з реактивом Несслера, легкогідролізованого – за методом Тюріна і Кононової. Вміст рухомого фосфору та обмінного калію визначали за Кірсановим у модифікації ЦІНАО в одній витяжці з наступним визначенням фосфору – фотоколориметрично, а калію – на полуменевому фотометрі. Ступінь рухливості фосфатів встановлювали за методом Карпінського і Зам’ятіної. Агрегатний аналіз грунту проводили за методом Саввінова, мікроагрегатний – за методом Качинського. Вологість грунту встановлювали гравіметрично. Вміст загального гумусу визначали за методом Тюріна в модифікації Сімакова, пептизованого – за методом Годліна.

Розмір листкової поверхні визначали за методом висічок, чисту продуктивність фотосинтезу (ЧПФ) розраховували за Нечипоровичем. У продукції визначали вміст вітаміну С за методом Муррі, суму цукрів – за Бертраном, вміст нітратів – потенціометричним методом, ефірних олій – за методом Гінзбург. Вміст азоту, фосфору і калію в рослинних зразках встановлювали після мокрого озолення за методом Гінзбург; азоту – фотоколориметричним методом з реактивом Несслера, фосфору –фотоколориметрично, а калію – на полуменевому фотометрі. Продукцію зберігали за температури 0–2оС.

Статистичну обробку даних здійснювали з використанням дисперсійного, регресійного і кореляційного аналізу за методом математичної статистики Доспєхова. Енергетичну оцінку застосування добрив проводили за методикою Болотського, а їх економічну ефективність розраховували за цінами 2000 р.