Аграрні ринки і ціна

•роздрібні ціни – це ціни, за якими продукція реалізується кінцевому покупцеві;

•закупівельні ціни – це ціни, за якими держава закупляє продукцію для своїх потреб (держрезерв), іноді такі ціни називають гарантованими, так як рівень цін і обсяги реалізації встановлюються завчасно і гарантуються державою.

•співставні ціни – це ціни, які використовуються для виміру динаміки фізичних обсягів виробництва і реалізації продукції; в будівництві використовуються з 1991 р., а в сільському господарстві з 1994 р.

В ринкових умовах використовуються наступні методи ціноутворення:

•встановлення ціни за рівнем середніх витрат плюс прибуток;

•встановлення ціни за рівнем запланованої рентабельності продукції (забезпечення беззбитковості і досягнення цільового прибутку);

•встановлення ціни виходячи з реальної вартості продукції;

•встановлення ціни на основі рівня середніх цін.

Особливостями ціноутворення в сільському господарстві є:•низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, тобто зміна ціни на продукцію слабо відбивається на рівні попиту на неї (існує можливість необґрунтованого завищення цін);

•велика кількість сільськогосподарських виробників та їх різноманітність за видами вироблюваної продукції, створюють ринок наближений до ринку досконалої (чистої) конкуренції (велика кількість продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає на рівень поточних цін; товари повністю замінні і недиференційовані; відсутність цінових обмежень);

•висока витратність сільськогосподарського виробництва з значною диференціацією структури і рівня витрат залежно від регіону і виду продукції;

•неможливість точного визначення собівартості продукції до моменту її фактичного виробництва (використовуючи планові показники);

•швидкість обігу капіталу вимагає постійного залучення кредитних ресурсів;

•сезонність виробництва;

•Диференціальна земельна рента – містить певну позитивну різницю прибутку, що виникає здійснюючи виробництво на більш родючих або більш вигідно розміщених землях;

•Необхідність, з одного боку, державного регулювання цін на продукцію с/г, з іншого, створення системи дотування с/г виробників;

•Диспаритет цін.

Лібералізація 1992 р., інфляція, політика стримування закупівельних цін місцевими органами влади, монополія переробної промисловості і торгівлі являлись причиною наявного диспаритету цін.

За останні роки закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію хоча і підвищувались, але далеко не бажаними темпами. Тому зараз найбільш строго стоїть проблема аграрної політики – забезпечення паритету цін. Для вирішення цієї проблеми при державному регулюванні цін слід здійснити:

•оперативне слідство за рухом ринкових цін на аграрну продукцію і засоби виробництва, дохідністю галузей і витратами на виробництво;