Велесова книга

Наукові експертизи Велесової Книги

Перша експертиза

За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва С. Лісний в кінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов’янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лісний не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання ВК, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев’яних книг — особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов’янські форми; вражають й історичні знання авторів.

На початку 1959 року С. Лісний отримав з Москви відповідь, що ВК — підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про ВК, як підробку, був підготовлений палеографом Лідією Петрівною Жуковською. Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічні риси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов’янського мовознавства, абсурдне». Тобто в тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли в слов’янських мовах пізніше ІХ ст. На цій підставі і був зроблений висновок про підробку.

Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лісний дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам’ятка могла дійти до нас в більш пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські пам’ятки. Але і ця думка не була взята до уваги в наукових колах.

Друга експертизаНовий етап у дослідженні ВК розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по ВК, надіслані в Інститут російської літератури Борисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. П. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Влесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. Він також прийшов до висновку, що ВК фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам’ятки, як і Л. П. Жуковська. Думка, про те, що це більш пізніша копія була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам’ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.

З кінця 80-х. років 20 ст. дослідженням ВК почав займатись український вчений — Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводивши те, що ВК не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця 17 ст., яка в свою чергу була зроблена з копії 15 ст.

Аналіз Велесової книги

Графіка

Л. П. Жуковська, розглянувши графіку Велесової книги, зазначила, що алфавіт близький до кирилиці, але відсутні літери, які позначають носові голосні, а також літери ч, и, ъ, ь, ю. Немає й специфічних букв грецького алфавіту. У тексті фотокопії прорисів 16-ї дощечки використано 27 букв, причому, нема жодної специфічної грецької літери. Порівнявши абетку Велесової книги з абеткою з софійського собору, датованою 9 ст., а також з новгородськими абетками 11-13 ст. можна зробити висновок, що абетка Велесової книги молодша за софійську абетку, але старша за новгородські абетки. Отже графіка Велесової книги датується кінцем 9 — початком 10 ст.

Потрібно зазначити, що у софійській абетці 4 слов’янських літери, в абетці Велесової книги — 9, в новгородській абетці 11 ст. — 12, а в новгородській абетці 13 ст. — 14, в повній кирилиці — 19.

Палеографія

Текст Велесової книги написаний так званим «підвішеним» письмом, в якому букви ніби підвішуються до лінії рядка, а не розташовуються на ній. Схоже на це у «Київські глаголичні листки» на кількох аркушах літери вирівнюються по верхній лінії. Суттєвою різницею є те що Київські глаголичні листки на відміну від Велесової книги написані глаголицею. У тексті порівняно добре витримана сигнальна лінія, що проходить у всіх знаків по середині їхньої висоти.