Публіцистичні статті Уласа Самоука та Івана Багряного
Водночас публіцистика Багряного є квінтесенцією національної гідності і суверенності, обстоюванням повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного і аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму – як у його популярно-вульгарних формах, так і в прогресистських і інтелектуальних. У нього була та швидка і безпомилкова реакція на імперіалістичний подразник, якої так бракує нинішній наші публіцистиці.
2. Публіцистика Уласа Самчука
в контексті українського державотворення
Всебічно аналізується публіцистика відомого українського письменника, журналіста, редактора підокупаційної газети "Волинь", що виходила у Рівному з 1 вересня 1941 року до 7 січня 1944 року, опублікована на сторінках цього видання.Тематична спрямованість публіцистичних виступів Уласа Самчука присвячена боротьбі за здобуття незалежності України та побудови Української держави. У газеті "Волинь" з 1 вересня 1941 року до 21 листопада Улас Самчук опублікував 31 передову статтю, 4 серіали репортерської публіцистики загальною кількістю 35 публікацій, як-от: "Крізь бурю й сніг" (Репортаж з поїздки до Києва) – 8 матеріалів; "У світі приблизних вартостей" – 9 подач; "У світі занепаду і розкладу" – 11 матеріалів, "Колеса мусять крутитись..." – 7 матеріалів; 3 уривки з художніх творів; 42 різножанрові матеріали (кореспонденції, огляди, рецензії, замітки, фейлетони, відповіді), що у цілому становить 111 публікацій.
У контексті публіцистики Самчука періоду другої світової війни сакраментального значення набуває образ України. Адже він належав до публіцистів із середовища еміграції, був зорієнтований на творення ідеального романтично-піднесеного образу Батьківщини. Улас Самчук так само, як і Юрій Дараган, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, зазнав впливу націєтворчої романтики. Образ України у цих письменників часто полемічно загострений, підкреслено ідеалі-стичний, виразно міфологізований.
У передовій статті "За мужню дійсність" газеті Улас Самчук пише про стражденну долю українців на своїй землі, яку забезпечили режими окупантів – Польщі та Москви: "На нашій землі, на землі наших предків, нам відмовлялося користуватися з найзвичайніших прав, які прислуговують кожній людині нашого європейського суходолу. Відмовлялося право на нашу національну приналежність. Відмовлялося право бути спадкоємцями наших споконвічних предків. Відмовлялося право рідної мови, церкви і т. д." [3].
Але й більшовицька влада нічого доброго на українську землю не принесла. Зокрема, протягом двох останніх років у Західній Україні вона накоїла чимало лиха, і Самчук гнівно апелює: "Це не був державний режим. Це була чума. Та сама, що "з лопатою ходила і гробовища рила, рила", як це є у Шевченка. Так. Та чума більшовизму рила одно величезне гробовище, у якому мав знайти свій кінець весь український народ" [1].
Улас Самчук у своїй передовій статті "За мужню дійсність" висунув такі гасла: "Розбудова України і організація українського народу – ось основні гасла нашого часу. Не якісь старі порахунки, нікчемне амбіціонерське розбиття, не групова закукуріченість… І не отаманщина. А солідарна, творча будуюча і організуюча праця. Праця всього народу, праця кожної творчої одиниці. Ми цілком свідомо підкреслюємо оці дуже конкретні і дуже конечні завдання і виразно ставимо їх, як противагу нашого політичного розбиття, нашого дивовижного незрозуміння так виразної і так важливої політичної дійсності на суходолі Європи" [3].
Справу самовідданих борців за українську ідею Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Симона Петлюри, Дмитра Донцова, Агатангела Кримського, Софії Русової та інших видатних діячів національного відродження продовжив у страшний і тривожний час війни Улас Самчук. Він вважав, що національна ідея не запанує в Україні без конструктивного державництва. Щоб його здобути, потрібна, на думку публіциста, воля. Ця думка, на наш погляд, базується на рецепції вчення Дмитра Донцова: "На сій волі (не на розумі), на догмі, аксіомі, (не на доведеній правді), на самостійнім, не на деривативнім постуляті, на бездоказовім пориві, (а не правилі, що шукає оправдання деінде), – мусить бути збудована наша національна ідея, коли ми хочемо утриматися на поверхні жорстокого життя" [4]. Донцов висуває дві головні вимоги вольового націоналізму: воля як закон життя; воля влади.
Ідея національної свідомості українців є лейтмотивом усієї публіцистики У. Самчука, опублікованої у газеті "Волинь". У передовій статті "Героїзм наших днів" йдеться про те, що саме війна вчить сенсу буття нашого народу бути свідомим. "Свідомим своєї політичної міці. Свідомим великих культурно-творчих надбань і, нарешті, навіть свідомим своєї крові, своєї раси". Чому ж на тлі українсько-визвольного руху впродовж усієї історії нашого народу стільки невдач? – апелює до сучасників автор і запитує: "Чому й далі ми політично майже оголені?". Цю проблему він вбачає у такому: "Головною причиною нашого політичного безсилля є не повне включення нашого суспільства у життя. Ми не заповнили всіх клітин, якими суспільство жиє. У нас не нормально функціонують усі суспільні складники. Аж до цього часу ми звертали увагу на один бік справи – на національну свідомість. Казали любити мову, пісню, звичаї, носити свої барви, шапки, штани… Все то є, можливо, потрібні речі, але все то навіть здалека не є те, що потребує живий, чинний, творчий народ" [5].В умовах німецької цензури Самчук сміливо порушував українське питання: здобуття державності, об'єднання національно-патріотичних сил для боротьби за самостійну, незалежну Україну, відродження рідної мови, культури, організацію і розбудову міст і сіл України, вітчизняної промисловості та сільського господарства. Хоча циркуляри німецької цивільної адміністрації в Рівному зобов'язували редактора та редакційний колектив працювати по-іншому.