Степан Пушик – письменник рідного краю

Повіяв буйний вітер із-за гір,

І тане сніг, немов горить папір.

Біжать струмки, біжать серед зими

По тих стежках, куди ходили ми.

То не весна, не вір струмкам, кохана,

Бо теплий вітер в січні — то омана,

Ще будуть заметілі, ще будуть сніговії,

Не вір вітрам, бо квіти їм не вірять.

Прийде весна, і всюди крига скресне,

Не вір вітрам, не вір словам облесним:

І буде наша зустріч за зимою,

Ще буду я з тобою, ти — зі мною.

Взагалі, уся Пушикова поезія мелодійна. Багато його віршів просяться на ноти, вони за своєю природою наспівні. Та, на жаль, сучасні композитори захворіли на власне «віршороблення» і продукують нісенітні «шедеври». Більше цього, навіть співаки та співачки, повіривши у свою «зірковість», відбирають хліб як у поетів, так і в композиторів. Їм здається, що вони вміють все: і співати, і ногами тупцяти, і музику під свій голос писати, а тим паче, без проблем - версифікувати.

Пушик не один раз бив у тривожні дзвони, що сучасна українська пісня не має свого національного обличчя, що вона не професійна. Пісня стає піснею, якщо її підхоплює народ так, як це було із піснями А. Малишка, Д. Павличка, Р.Братуня, М. Петренка, М. Ткача, Б. Стельмаха, Р. Кудлика, Ю. Рибчинського, М. Сингаївського, В. Крищенка, Д. Луценка. Як сьогодні є з піснями Т.Петриненка, В. Баранова, М. Луківа, С. Галябарди. Як є із піснями Степана Пушика.

Жанрова палітра поезії С. Пушика доволі багата. До тих жанрів, у яких він найуспішніше працює, тобто до жанру ліричного вірша, пісні, балади, слід зачислити й поему. Його поеми «Золотий Тік», «Олекса Довбуш», «Манява», «Косівський базар» за сюжетами - унікальний краєзнавчий матеріал, матеріал далеко не місцевого галицького значення, а навпаки, виразно всеукраїнського. З поем Пушика не тільки відлунює голос історії часів Київської Русі, а постає повний моральної чистоти та етнографічної краси світ українського минулого.

У «Скиті Манявському» на тлі епохи XVII століття пізнаємо образи Йова Княгиницького - засновника монастиря та Йова Кондзелевича - творця унікального іконостасу, який сьогодні є національною мистецькою окрасою (знаходиться у фондах Львівського національного музею).

Свого часу розлогу епічну поему «Скит Манявський» написав Антін Могильницький, а Іларіон Свєнціцький, Михайло Драган та Володимир Пещанський опублікували колективний науковий збірник «Скит Манявський і Богородчанський іконостас». Є багато іншої літератури, але Пушиковим творчим завданням було створити свою художню версію духовної фортеці минулого з присутністю Ю. Целевича - дослідника історії скиту, та І.Вишенського, І.Франка.

За художньою стилістикою від поеми «Скит Манявський» значно відрізняється поема «Косівський базар», що наповнена гуцульською етнографічністю, загадковою таємничістю душевної краси горян, їх моралі та культури. «Косівський базар» нагадує відомий гоголівський твір «Сорочинський ярмарок». У Косові «міщани терті купують груші на вербі», там «килими висять на плоті, мов хтось повісив раю шмат», там «пані писанок шукає, сукна старого, кептаря», там люд з усіх світів щось купує і щось продає... Словом, «оцей базар» - суспільне люстро космічного століття: