Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка, автопортрети, незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка

Важливе місце в творчому доробку Шевченка цього часу посідають жанрові малюнки “Шевченко й байгуші” та “Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою”. До яких художник ввів автопортрети. Щоб підкреслити вірогідність зображеного й передати своє співчуття гнобленому тоді, приреченому на злидні і голод, казахському народові. Автопортрети, подані силуетом, є на малюнках “Казарма” та “Кара колодкою” (обидва – 1856-1857рр). У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, один з яких 3/11 854 передав з М. Семеновим у дарунок О. Бодянському, а другий надіслав 22/4 1857 Я. Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому на підставі листа до О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільному вбранні. Другий – відомий з фоторепродукції, щозберегласся в архіві Олени Пчілки. Його намальовано сепією; як можна судити з того, що Шевченко тут так само зобразив себе у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853-1854рр.

Повертаючись із заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалював ще два автопортрети. Перший (тон, папір, італійський та білий олівці, 31,4*24,6, ДМШ), виконаний не пізніше 28/11 1857, автор подарував М. С. Щепкіну. Другий (тон, папір, італійський та білий олівці, 25,5*21,2, ДМШ), виконаний не пізніше 4/1 1858, надіслав тоді ж з П. А. Овсянниковим у дарунок М. Лазаревському. В обох творах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною з найтяжчих випробувань. М. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їх серед друзів і знайомих.Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографіями. Перший автопортрет – у темному костюмі (папір, офорт, 16,1*12,3, створений за фотографією кінця 50-х років) – виконано не пізніше 14/3 1860р. З цього твору збереглися також відбитки третього стану (16,1*12,5), де фон вкрито тонким шаром акватинти. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом. Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Це вираз “ласкавий, майже ніжний”, який помітив в очах художника І. Тургенєв. Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858,хроблено другий автопортрет – з бородою, в кожусі і шапці (папір, офорт, 16,9*12,5), який можно датувати не пізніше як 4/4 1860. Ретельно опрацювавши обличчя й виділивши його легким штрихуванням на тлі навколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері, накреслив убрання й покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму. За маллюнком, виконаним 1845, , що його Шевченко відшукав, він у травні 1860 створив автопортрет із свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4*13), в якому майстерно передав ефект освітлення – боротьбу світла й темряви, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертє увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об*єднаних шаром акватинти, художник показав, як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельоване прозорими перехресним штрихами, а вбрання зображене сіткою паралельних ліній, що імітують манеру класичної гравюри різцемза фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовський, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 16,5*12,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров*я поета. У цьому творі відбився також пригнічений стан, у якому Шевченко повернувся до Петербурга після арешту на Україні влітку 1859. Якщо кожний з розглянутих офортних автопортретів певну грань образу Шевченка, передає той чи інший душевний стан, то останній з цієї групи автопортретів – у шапці й кожусі, створений не пізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схажим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу паопулярність. Технічно портрет виконаног бездоганно. Офортний штрих набув тут вийняткової експрессії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєтідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість – в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. В них помітний вплив Рембранта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно. Один з автопортретів (1859) відомий з копії, що її виконав К. Фловицький (44,4*35,5, ДМШ). Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного – погляду Шевченка. Крім копії К. Флавицького існувала ще одна копія (де тепер - невідомо), яку виконав художник Жебровський. Другий автопортрет з цієї групи (полотно, олія, 59*48, в овалі, Державний музей українського мистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того ж року на виставці в петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакир, смушевої шапки вибмвається чуб,під свиткою біла вишивана сорочка, пов*язана червоною стрічкою. Твір близький до автопортретів Рембранта не лише живописно-колористичним вирішенням – характерним поєднанням золотаво-брунатних тонів, виразною світлотінню, а й “маскарадом”, який багато важить в образному ладі портрета. Контраст між парубочим вбранням і сумним поглядом пройнятих сльозою очей фізично надламанаго, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання. Останній автопортрет (полотно, олія, 59*49, в овалі, ДМШ), виконаняй 1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.Автопортретні зображення є в деяких краєвидах Шевченка з розвинутими жанровими мотивами.