Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка, автопортрети, незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка

До жанрових композицій Шевченко звертався лише повернувшись до Петербурга та його майже виключено в зв*язку з роботами в офорті (“Дві дівчини”,”Свята родина”,”Притча про робітників на винограднику”). Всі-1858\ “Сама собі своїй господі”. “Приятелі”, “Старец на кладовищі”, всі-1859). Особливий інтерес являють портрети роботи Шевченка останнього періоду його творчості. Їх відомо 41. Усе це - завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем – портрета О. Герцена, спокійного в Нижньому Новгороді. Портрети виконано італ. Олівцем і крейдою на тонованому папері та в техніці офорта. Для портретів олівцем характерні смілива, соковита лінія й соковитий штрих. Шевченко намалював їх на пароплаві

під час переїзду по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, на Україні та в Петербурзі. Вони близькі до портретів, виконаних у Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші та виразніші щодо внутрішньої характеристики портретованих, хоч сам рисунок у них значно лаконічнішиї. Ціла галерея офортних автопортретів (шість) і портрети віце-презедента петербурзької академії мистецтв Ф. Толстого та професорів академії Ф. Бруні та П. Клодта й академіка І. Горностаєва є визначним здобутком не лише в мистецькій спадщині Шевченка, а й в уьому тогочасному офорті.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток портрета, побутового жанру і пейзажу. Він виступав як один з перших на той час офористів України й Росії. Його реалістична творчість сповнена великого соціально-викривального змісту й відзначається глибокою народністю, інтернаціональ-ними мотивами і гуманізмом. Твори Шевченка мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображеня, які художник створював протягом усього життя. Найраніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поета-художника. В манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з викрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено.

Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7*18,4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 – 26.IX 1843 і подарований В. Репніній разом з рукописом поеми “Тризна”, зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді.

Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17*13,3, ДМШ) і подарований Н. Тарановській, немовби розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченко на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845 належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860. В альбомі 1845 є начерк цього твору олівцем. Із спогадів А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченко майже завершив роботу ще над одним автопортретом, в якому подав образ “народного поета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення”. Цей твір не зберігся.

Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні. Перший автопортрет (папір, олія, 12,7*9,9, ДМШ), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23/06 і 11/12 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11/12 1847 надіслав А. Лизогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі.

З портретів, виконаних під час перебвання Шевченка в Аральській експедиції (1848-1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15,6*12,9, Лвів. Музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжиновському в Оренбурзі. Шевченко зображає себе у вбранні, яке носив в експедиції, - звичайному цивільному платті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі – сліди втоми від нелегких мандрів. До цього твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці О. Новицького “Тарас Шевченко як маляр”, Лвів – Москва, 1914, де тепер цей портрет – невідомо; полотно, олія, 24,5*19,8, ДМШ; полотно, олія, 26,2*21,4, ДМШ), які щодо авторства потребують деякого дослідження: досі не встановлено чи це Шевченкові автопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками. Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого В. Репніній 14/11 1849, через три тижні після повернення до Оренбурга, невідома.

За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрети.Один з них (папір, сепія, білило, 24,3*18,1, ДМШ) виконано не пізніше 29/12 1849 і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченко зобразив себе в цивільному одязі – у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. В тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, що в цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати. Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет у солдатському мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2*13, ДМШ), що його Шевченко 29/12 1849 надіслав А. Лизогубові. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер-офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської царської заборони і майже піврічного слідства, цого заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети – вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але – всупереч усьому – й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Під час експедииції до Каратау він виконав малюнок “Шевченко серед товаришів”, на якому зобразив себе за малюванням разом з Б. Залеським і Л. Турно. Його зображення близьке тут до автопортрета, створеного в липні-серпні 1851 й подаровано Б. Залеському. На останні роки перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок “Шевченко малює товариша”, де він зобразив себе за роботою в кибитці, що її спеціально поставив для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнках відтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував, передано його захоплення мистецтвом.