Західноукраїнський літературний дискурс

У Шевченка є щось із спонтанного вибуху гарячого гейзера з глибин української душі, легкість із Божої ласки і неперевершена силу вислову одночасно. Слово добуте із сердешної поводі й ірраціональної темниці, із недер стихії. У Франка — "тяжка боротьба із матеріалом, його слова — це свідомЦ раціональні удари каменярського молота об тверду скелю" (Шлемкевич, там само, с.66).

Характер простору, в якому протікає життя етносу чи субетносу, вигранює і його характер. Східноукраїнський формувався в умовах степу — відкритого, безмежного і непевного простору, що поглинає у себе. Дорога на ньому — така ж непевна і безмежна — до горизонту, якого ніколи не можна досягнути. Ця відкритість, безмежність розковує стихію у душі людини. Галицький простір обмежений, стиснений, ускладнений перешкодами і переходами, долати його важко, але зусилля ці дисциплінують людину, стимулюють думку і працю.

Далі з'ясовується особливість переживання простору-Дому — вели­кого, етнопростору, і малого, Житла, Господи. Дім — це символ родини — сім'ї чи етносу — усього, що відмежоване фізично і метафізично від решти простору. Статус Дому: він (житло чи етнопростір) живий, якщо в ньому присутня людина, одухотворює його своєю любов'ю, ідентифіку­ючи себе із ним. Втратити Дім — втратити свою самість, можливу лише на своєму місці — у своєму Домі. Звідси — не-присутність, непомітність українців у світі, нечуткість українського голосу, бо діалог можливий лише між власниками Дому, бездомний нездатний до діалогу, бо його не видно і не чути, він у поза-просторі, він говорить, а його не чують, як не чують голосу привидів. Тому проголошення незалежності України — це, крім усього, і перехід із анти-простору в простір, оприявнення етносу, нації у світі.

Дім-Держава — це Житло, що захищає народ, націю від хаосу небуття, але й народ повинен захищати його своєю присутністю — не тільки фізичним, а й метафізичним проживанням і переживанням цього простору оживляти його, дати йому стати мертвим.Після поразки національно-визвольних змагань український світ зно­ву розколовся надвоє, галичани з-під австрійського панування, під час якого їм вдалося утвердити досить широкий український "стан посідан­ня" — розгалужене українське громадянське суспільство, потрапили під польське і знову мусили боротися за його збереження, за українську присутність у новій польській державі, коли ця держава робила все для того, щоби стерти цю присутність, перевести їх із небуття у буття. У той Якщо в другому розділі роботи розглядався текст, семіозис якого був витворений у "лабораторних" умовах дослідницької роботи, то цей розділ буде присвячений аналізові тексту, що витворив себе сам, тексту, що є субтекстом (дискурсом) загального західноукраїнського культурного тек­сту 30-х рр., тексту як знаку, як самоописування. Там — текст як факти (мова) реальності, тут — як факти свідомості, текст висловлювань адресатів комунікативного акту — діалогу людини (людей — субетносу) із історією. При самоописуванні це сюжет про Мене, при дослідницькому описуванні — сюжет про Іншого. У першому випадку домінує космологічний (міфологічний) текстотвірний механізм мислення, у другому — дискретно-історичний.

У попередніх розділах ми описували західноукраїнський культурний текст 30-х рр. і його найприкметніші коди, компонуючи їх, витворюючи їх "сюжет" відповідно до поставленого нами завдання, концепції роботи і теоретичних методів дослідження, якими послуговуємось. У цьому розділі намагатимемось відтворити текст про себе самої епохи, витворе­ний самими учасниками подій, нараторами розігруваного дискурсу.

Кожне ім'я, слово і голос у цьому тексті-дискурсі таять у собі в згорнутому, спресованому вигляді розмаїті сюжетні ходи Єдиного Сюже­ту проминулої епохи. Ми, однак, перекодовуючи (з тексту про Мене в текст про Іншого), компонуючи цей текст наново, відбиратимемо тільки ті'імена, слова, голоси, що вкладаються у сюжет, заданий темою і завданням нашого дослідження — збереження національної ідентичності в умовах "смерті" українського космосу.

У підрозділі 3.1 "Голоси західноукраїнського (30-х рр. XX ст.) текстуального світу і їх "проекти реальності (риторичний код)" від­творені, "озвучені" голоси західних українців того часу — їх висловлю­вання про світ, Україну, про себе і інших предикатів дії наративного тексту західноукраїнської історії 30-х рр.

Предикат-дія об'єднує навколо себе цілий клас мотивів, які узагаль­нено можна назвати творенням. Таким творенням, чином, що об'єднувало в собі головну дію персонажів західноукраїнської історії, було збережен­ня Ч утвердження національної ідентичності, боротьба за суверенну Українську державу, незалежно від політичних орієнтацій самих актантів. Ця дія пронизувала і літературний процес у Галичині 30-х рр. XX ст., і загальнокультурну атмосферу.

Основною "сценою", де розігрувався західноукраїнський літератур­ний дискурс 30-х рр. були галицькі періодичні видання: літературний процес у Західній Україні ініціювали видання різної політичної і куль­турологічної орієнтації — націоналістичної ("Вісник"), ліберально-демо­кратичної ("Назустріч"), комуністичної ("Нові шляхи"), національно-християнської ("Дзвони"), а також журнал уенерівської еміграції "Ми", що виходив у Варшаві. Кожне із цих видань, виходячи у світ, заявляло про свою ідеологічну та мистецьку платформу уже самою манерою висловлювання, риторикою, оприявнюючи характер соціо- і ідеолектів його редакторів та авторів.