Західноукраїнський літературний дискурс

У підрозділі 2.2. "Семіозис української історії 10—30-х рр. XX ст. (акціональний код)" коротко відтворено текст української історії від

розпаду двох ..імперій до 30-х рр. в його подієвому — акціональному варіанті (коді), докладніше — перебіг подій у Галичині після програшу у визвольних змаганнях .1917—1920 рр. і окупації Східної Галичини поля­ками, курс польського режиму на денаціоналізацію і декультуризацію українського населення і відновлювальні — етнозахисні дії галицьких інтелектуалів, усієї української людності задля збереження національної ідентичності (на економічний визиск — український кооперативний рух, на закриття шкіл — засновування шкіл і гімназій на власні кошти, Таємного університету, партійна робота, видавнича діяльність тощо).

У підрозділі 2.3. "Галичина 30-х років XX ст. як культурологічний та психологічний феномен (семний код)" уточнюється поняття тексту і його кодів. З-посеред різних типів кодів тексту найбільш продуктивни­ми для прочитання тексту її торичної епохи — західноукраїнського тексту 30-х рр. видалися п'ять кодів наративних текстів Р. Варта: акціональний (код подій, голос Емпірії), референційний (культурний, голос Знання), герменевтичний (код загадки), семний (голос Особистості), символічний (голос Символу). Більшість із них легко прикласти і до "наративного" тексту історії (Барт Р.5/2.— М., 1994, с. 33).

Акціональний — код подій і вчинків, що вкладаються у причинно-подієві і хронологічні ланцюжки, у процесі осмислення — семіотизації минулого ці події і вчинки можна групувати за допомогою узагальню-вальних акціональних назв: "війна", "перемир'я", "поразка", "втрати", "відступ", "окупація", "пацифікація", "нормалізація" тощо.

Культурний, або референційний, код — це код людських знань — суспільних уявлень, думок, культури, як вона передається у книжках. Тому Барт називає культурний код безіменною книжкою, кращим зраз­ком якої є шкільний підручник. До культурного коду можна зарахувати і риторичний код епохи, щі об'єднує усі правила говоріння (кодовані форми розповіді, мовлення — повідомлення, резюмування тощо), хроно­логічний код —"датування" подій, певна ідеологія часу (тобто перева­жання космологічної або історичної моделі сприймання часу) і соціо-історичний код, що пов'язує висловлювання із усією сумою засвоєних через освіту знань про час, народ, країну.

Герменевтичний код (код загадки) — це питання, які постають при сприйманні тексту: "Хто це?", "Чим ця людина видатна настільки, що включена у семіозис?" Варт" пише,—що герменевтичний код — це така "сукупність одиниць, функція яких полягає в тому, щоби в той чи інший спосіб сформулювати питання, а потім відповідь на нього, так само й вказати на різні обставини, що здатні підготувати питання або затягнути підповідь, або ще так: сформулювати загадку і дати її розгадку" (Барт Р.3/2. —М., 1994, с. 211).Семантичний код — це ряд конотацій, що включають у себе значення і означуване, це зорі на небі тексту, що тріпочуть сенсом. "Сема (чи конотативне означуване) — це конотатор, що відсилає до людей, місць і предметів, а її означуваним є та чи інша прикмета" (Барт, там само, с. 211). Це такі прикмети (атрибути), як "складність", "знаменитість", "похмурість", "надмірність" і т. п. Наприклад, події пацифікації у Гали­чині 30-х рр., крім акціонального сенсу, є означуваним жорстокості і політичної примітивності польського окупаційного режиму. Усяка сема іщв'яз^на з певною ідеологією, що втілена в історичній особі (у тексті історичної епохи) чи в літературному персонажі (у літературному тексті). Тому.'колена людська особистість (як індивідуальна, так і колективна) є набором-ревних СЄ|М, скажімо, українці як колективна особа вирізняються таким 'набором с^м: інтровертивність, емотивність, індивідуалізм, не­схильність до підпорядкування, терплячість, але до певної межі і т. п. Серед них західні; українці, передовсім галичани, мають свій "піднабір", про що йтиме мова нижче.,

Висока національна самосвідомість галичан була і залишається наймаркантнішим семним атрибутом їх характеру і "сюжету".

Картина галицького світу після визвольних зазнала значних трансформацій: відкрився і став реальним донедавна міфічний (і містичний), сакральний простір "Великої України". Галичани ентузіастично переживали свою "малість" у велико­му просторі всієї, України — частини цілого. Звідси — сакралізація цілої загальноукраїнської території — і готовність жертовно служи­ти всій Україні, стимулююча діяльність галичан серед західних укра­їнців інших теренів — Буковини, Волині, Закарпаття, Холмщини. Тому культурологічне поняття Галичини ширше, ніж географічне — уся Західна Україна -— "те, що духово й політично оглядається на Львів" (Шлемкевич М. Галичанство.— Мюнхен, 1956, с. 7).

Дослідники української етнопсихології (Ярема, Япів, Кульчицький, Мірчук, Віконська, Шлемкевич) підкреслюють галицький раціоналізм, перевагу розумових первнів і східний ірраціоналізм, стихійність, емо­тивність) що проявлялося ще в княжі часи (Данило Галицький і спонтан­ний Ігор Новгород-Сїверський тощо). У козацькі часи, на думку Шлемке-вича, персоніфікацією Сходу був Хмельницький ("раптове пробудження, осяяння"), а Конашевич-Сагайдачний — Заходу, навіть їх зовнішність є втіленням цієї опозиції: "стихійно-барокова" Хмельницького і худорлява, гострокутна —- в Сагайдачного.