Енеїда

У своїй бурлескно-травестійній поемі класик української літератури І. П. Кот­ляревський створив художню картину ці­лісного світу, подавши її у жартівливому ракурсі. Переспівуючи знамениту «Енеїду» Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої релігії: походження лю­дини та життя після смерті. За веселою бурлескною розповіддю про мандри троянців дуже виразно розкривається тема неподільності об­разів життя і смерті, посейбіччя і потойбіччя.

З цієї теми безпосередньо витікає ще одна — тема гріха та його спокутування, яка подається докладно у картинах пекла та раю, куди потрапляють люди після смерті за Господнею волею. Але, розвиваючи цю тему, Котляревський показує парадоксальність людських взаємин з Богом: той самий рай перетворюється на шаржований відгомін люд­ського безладдя та гріховності:

Тут чистий був розгардіяш:

Лежи, спи, їж, пий, веселися,

Кричи, мовчи, співай, крутися,

Рубайсь — так і дадуть палаш.

Але ми розуміємо, що ці «празники», які здебільшого оминали лю­дей при житті, — це «велике роздолля», дане їм заслужено, бо вони «праведно в миру живали». І далі автор перелічує, хто ж гідний потрапили до раю: це «бідні», «навіжені», «безпомошні», «діви чесні, не­порочні», «сироти», «що людям помагать любили», «старшина прав­дива», тобто

...люди всякого завіту,

По білому єсть кілько світу,

Которі праведно жили.

Приступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно відхиляється від язичницького уявлення про нього. Він малює пекло таким, яким його можна побачити на фресках християнських І соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. : Письменник намагається викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть ; забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній j формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: і тут каралися грішники за політичні провини («що людям льгота не давали», попи — «знали церков що одну»), економічні злочини («перекупки», шмаровози, ті, хто «поганий продавали крам»), соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили», «себе що сами убивали»), за моральні вади (брехуни, «піддурювали що дівок», «паливоди і волоцюги», «що продають себе на час»), за відступництво від духовних норм («всі ворожбити, чародії», «що знали весь святий закон», а «як же були на самоті, то молитовники ховали»). Дістається в пеклі й батькам, «які синів не вчили», і «скуч­ним піїтам», і мудрецям, які не знали, «відкіль взявся світ?», і лікарю, що «чванивсь, як людей морив». Всіх «поселив» у пекло І. Котлярев­ський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею — і тоді людина стає кандидатом у пекло.

«Енеїда» була видана ще у 1809 році, але наскільки ж актуальною вона залишається у всі роки свого існування! На мою думку, саме за­вдяки яскравому змалюванню пекла кожне покоління відчуває проек­цію твору на сучасне читачеві життя. На жаль, людські гріхи здолати досить важко — для цього потрібне суспільство з високими мораль­ними і духовними якостями, де саме життя знищить гріховні вади. Гадаю, що письменник, сам, можливо, того не усвідомлюючи, карти­нами пекла проголошував поколінням заклик до виборювання такого суспільства; саме «виборювання», бо подолання людських вад — це, на мою думку, найважча боротьба.

А до того кожен із нас, йдучи разом з Енеєм пеклом, має уважно зазирати і у свою душу: чи не нагадує його внутрішнє «я» когось із мучеників потойбіччя?

Поема «Енеїда» І. П. Котляревського — унікальний твір української літератури за своїм жанром, темою, художніми особли­востями. Де ще зустрінеш такий густонаселений твір у нашій літературі? Головним героєм поеми став звичайний собі «парубок моторний» Еней. Якщо Вергілій у своїй поемі «Енеїда» з допомогою цього образу хотів під­креслити благородне, «божественне» походження римського народу (як відомо, Еней — онук Зевса, син богині Венери), то Котляревський розповів про нього як про українського козака.