Художня творчість І.Франко

Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих, навіть інтимних переживань.

Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка.

Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбулися в Росії і Австро-Угорщині в 70-х роках минулого століття. Сам Франко з товаришами відбував один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша “На суді” (1880), користуючись формальним правом оборони, кидає грізний виклик класовому буржуазному суду і всьому експлуататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, відкидав звинувачення в тенденційності, у зведенні поезії до рівня віршів-прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демократичної молоді як зразки справжньої, високої поезії.

Ставлячи героїв визвольної боротьби, Франко з особливою пристрастю викриває підле дворушництво ренегатів – одвертих і маскованих (“Милосердним”, “Ідеалісти”, “Ви плакали фальшивими сльозами…”), тих, що в час жорстокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою.

Далі “з низин”суспільного життя, йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, мисль поетова злітає до “вершин” ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – “Excelsior”.Складається він з шести невеличких творів: “Наймит”, “Беркут”, “Христос і хрест”, “Човен”, “Каменярі” та “Ідилія”.Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії.

У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню “Товаришам із тюрми”, бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових виступів.

Обриваються звільна всі пута,

Що в’язали нас з давнім життєм:

З давніх брудів і думка розкута,-

Ожиємо, брати, ожиєм!

Франко брав активну участь у робітничому русі Галичини, вивчав, перекладав і пропагував в робітничих гуртках Львова твори Маркса й Енгельса, був членом робітничого комітету і редактором робітничої газети “Praca”. Загально визвольні гасла пісні “Товаришам із тюрми” дуже скоро виявилися перейденим етапом. Їх заступив натхненний гімн “Вічному революціонерові” – тому духові творчого неспокою, що живе в масах і робить їх вирішальною силою в історичному процесі. Ось чому політичну лірику Франка очолює гімн “Вічний революціонер”, а не пісня “Товаришам із тюрми”.

Щоб сказати основне про поетичний доробок Франка за двадцять років, треба з політичної лірики його виділити спеціально твори сатиричні, а з поетичного епосу – його знамениті “Галицькі образки”.

Ще з шкільної лави Іван Франко захоплювався ніжною лірикою “Книги пісень” Генріха Гейне і нещадною сатирою та злим сарказмом його “Німеччини”. У самій натурі українського поета і його славетного попередника було щось спільне. Франко, як і Гейне, був ніжним ліриком і водночас видатним сатириком. Він багато перекладав Гейне, особливе ж захоплення викликала в нього поема “Німеччина”. В дусі “Німеччини” Гейне, але на українській народнопоетичній основі, були написані перші сатиричні памфлети Франка “Дума про Меледикта Плосколоба”, “Дума про Наума Безумовича”, сатиричний цикл “Оси” і поема “Ботокуди”.

З погляду жанрового “Галицькі образки” – явище в епічній поезії дуже своєрідне, і ніяка поетика регламентувати їх строгими рамками жанру неспроможна. Тут і філософські роздуми поета з приводу важливих питань народного життя, близькі до ліричних медитацій (“Журавлі”, “Гадки на межі”, “Гадки над мужицькою скибою”), і спомини про минуле (“Голод”, “Марійка”), і спроби заглянути у майбутнє (“Нове життя”).Загалом же “Галицькі образки” – це живі картини народного життя в умовах буржуазно-шляхетської диктатури (“У шинку”, “Максим Цюник”, “Баба Митриха”, “Галаган”).Перед нами проходить ціла галерея образів зубожілих селян, сільських наймитів, ріпників, селянських дітей і спрацьованих жінок-матерів. “Образок” Франка виявився дуже цікавим жанровим відгалуженням епічної, строго реалістичної поезії. Він може бути найрізноманітніший за розміром – від мініатюри (“У шинку”) до поеми (“Сурка”, “По-людськи”); форма вірша – від різних типів об’єктивної народної оповіді, стилізованої під діалект (“Баба Митриха”, “Великодень”, “Михайло”), до схвильованої розповіді самого автора (“У шинку”, “Максим Цюник”). “Обрвзок” завжди має свій сюжет з важливим соціальнитм конфліктом в його основі.Збірка “З вершин і низин” ще й досі вражає нас незвичайним багатством життєвого змісту і різноманітнітністю форм його художнього вираження, - Франко виступає в ній як гідний наступник Шевченка, продовжувач його революційних традицій у зовсім нових умовах визвольної боротьби. Іван Франко міцно стояв на грунті класичного віршування. Улюбленою віршовою формою його був, наприклад, сонет. Поет мусить знати техніку віршування. Це його елементарний обов’язок. Він навіть звернувся з приводу цього до українських поетів-сонетярів із своєрідною відозвою у формі того ж таки сонета (“Вольні сонети”, Епілог). Франко намагався показати, що віршова форма, хоч би яка вона була, тільки в шкільних курсах поетики уявляється як “чиста”, нібито від змісту зовсім незалежна. Насправді ж форма завжди змістовна, а зміст завжди постає перед нами в тій чи іншій формі. Між формою і змістом існує завжди діалектична єдність. Все це письменник намагався показати на сонеті, на тій “аристократичній” формі вірша, яка за традицією вимагала “високого” змісту.