Художня творчість І.Франко

Розглядаючи художню творчість Франка, ми хоч і говоримо з захоплення про нього як сміливого новатора в прозі, одного з основоположників народного театру на Україні, талановитого драматурга - до серця насамперед Франка-поета. Не тому, що він був геніальним поетом, а тому, що він був поетом у всьому: в громадських ідеалах своїх і в щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях і вчених архівних розшуках. Поезія дала Франкові друге ім’я – Каменяр. З поезії він почав і нею завершив свій творчий шлях.

За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: “Баляди і розскази” (1876), “З вершин і низин”(1887),”Зів’яле листя”(1896), “Мій Ізмарагд”(1897), “Із днів журби”(1900) і “Semper tiro”(1906).

Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії, друковані у студентському журналі “Друг” починаючи з 1874 року. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв’язку з невиробленіcтю в Галичині літературної мови.

У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою “Баляди і розскази”. У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, збірка “Баляди і розскази” втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року, будучи вже відомим громадським діячем і письменником, Франко зважився нарешті видати по суті першу збірку своїх поезій під назвою “З вершин і низин”.

Іван Франко хотів продовжувати традиції й ідеї Шевченка в українській поезії, але розумів, що в нових історичних умовах міг писати по-новому. Це завдання він виконав. Його поетична збірка “З вершин і низин” викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націоналістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже вчетверо, але під тією ж щасливою назвою “З вершин і низин”, він у 1893 році випустив її другим виданням.

Збірка “З вершин і низин” у доповненому виданні 1893 року стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була (за визначення самого Франка) поезія “нової енергійної дикції”. Якби ми схотіли уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Може, саме тому збірка “З вершин і низин” характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів, веселу злість гейнівського сміху. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів’ялих листочків осені, м’який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.

Збірка “З вершин і низин” – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – “De profundis”, “Профілі і маски” та “Сонети” – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – “Галицькі образки”, “Із жидівських мелодій”, “Панські жарти” та “Легенди” – твори епічні.

Політичну лірику Івана Франка зосереджує головним чином у розділі

“De profundis” і ставить його на чолі всієї збірки. Оскільки ж у політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір’я, радості і печалі, розділ “De profundis” розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: “Веснянки”, “Осінні думи”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи”, “Думи пролетаря”, “Excelsior”. Як бачимо, назви “De profundis” (ми б сказали: “з глибин” чи “з низин” народних) і “Excelsior” (ми б сказали “з вершин” великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – “З вершин і низин”.

Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської, так і української характерними були поетичні алегорії і символи, винесені, мабуть, з фольклору та із попередніх літературних традицій. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весінньої громовиці символізував час громадського пробудження в народі, а образ бурі – натиск народної революції. Подібну символізацію явищ природи знаходимо і в поетів 90-х років, таких, як Леся Українка та Олександр Олесь. До цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл “Веснянки”.У символізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів якнайглибшого розкриття соціальних контрастів. У природі йому ставав народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму.